2

  Я перебував у доволі гарному настрої, оскільки до кінця ще не усвідомлював до якої халепи потрапив. Мені здавалося, що зараз батько трішки погарячкував, а вже за декілька днів сам вмовлятиме повернутися мене додому. А я ще зможу вдавати з себе ображеного та приниженого. Цікаво, який відкуп приготує для мене татусь? Путівку на Балі чи може новеньку автівку? Попередню я розбив, ганяючись із друзями наввипередки.

  До речі про друзів, вони у мене справжні: веселі, оптимістичні, енергійні. Не розумію, як можна спілкуватися з тими, хто завжди незадоволений життям? Кому постійно не вистачає грошей і він виказує своє обурення не лише до оточуючих, держави, а й до всього білого світу. Ні, людям з таким пенсійним менталітетом серед моїх товаришів точно не місце!

  Мій найкращий друг – Марк. Він просто обожнює нічні клуби та вечірки, й не пропускає майже жодної. Але ви не подумайте, що Марк сидить на шиї у батьків. Хлопчина має власний інтернет-магазин одягу та аксесуарів, а також займається тим, що переганяє з-за кордону автівки та мотоцикли. Звичайно, він робить це не самотужки, а сплачує спеціально найнятим людям. Одним словом, це все наклепи, що золота молодь тягне усі соки виключно з рідні.

  Я швидко набрав знайомий номер, який зустрічався найчастіше в історії моїх дзвінків:

  — Марк, друзяка, привіт! Старий, мені потрібно десь заночувати недільку, пустиш до себе? Що, сьогодні відпочиваєш в клубі, а вже завтра відлітаєш в Дубаї? Ну, так чудово! Квартира якраз вільна! Що, там залишається жити твоя нова дівчина? А чому ти не береш її з собою? А, в Дубаї на тебе чекатимуть інші? Зрозуміло… Ну, вибачай, веселого відпочинку, старий!

  Добре! Зараз поїду до нічного клубу, в якому зазвичай збираються всі наші, а там вже на місці щось вирішимо. Переконаний, що без теплого ліжка та кави на ранок я не залишуся. Хоча я й не альфа-самець, проте жіночою увагою також не обділений. Переважно тому, що ніколи не скуплюся і не рахую кошти, витрачені на коктейлі та інші пригощання.

  Гучно грає музика, танцпол переповнений дівчатами в мікроскопічно коротких сукнях. В останні дні літа красуні поспішають показати всі переваги свого тіла,  форму якого так старанно відшліфовують в спортзалі. Адже скоро настане осінь, доведеться кутатися в джинси, кардигани, а там вже й, незабаром, пуховики. Тож коли, як не зараз, забути про сором’язливість, насолоджуючись власною молодістю та красою.

  Підходжу до Лоли, стрункої платинової білявки. Вона, як завжди, не зраджує червоній помаді й глибоким та відвертим декольте. Наші відносини важко ідентифікувати як щось серйозне, проте й просто дружбою їх не назвеш. Скажімо так: час від часу ми зустрічаємося, не перетинаючи при цьому межі особистої свободи одне одного. Цілком сучасні та прогресивні стосунки.

  —  Лоло, привіт, крихітко! —  Вітаюся я.

  —  О, які люди! Привіт, зайчику!

  Лола – іногородня студентка. Її стипендії та грошових переказів від батьків якраз вистачає на те аби винаймати  квартиру-студію у центрі міста. А ось на все інше – вже пробачте! Тож дівчина завжди ласа до пригощань та пустих розваг. Для Лолки мені цього добра не шкода! Вона як та дитина, що радіє тістечкам, морозиву і всьому, що сяє та миготить.

  —  Складеш мені компанію? —  Цікавлюся я.

  —  Не питання! —  Випромінює доброзичливість білявка.

  Добру частину вечора ми сидимо за столиком. Я постійно ганяю офіціанта за черговим коктейлем та десертом. Останні з них сита Лола вже навіть не їсть, а просто куштує.

  — Серденько, ну що, поїдемо до тебе? —  Переходжу до основної мети сьогоднішньої зустрічі.

  —  О, Вадику, пробач! Я зараз зустрічаюся і живу з хлопцем.

  —  Отакої! І що ж ти робиш тут сама?

  —  У нього терміновий проєкт на роботі, але він мені довіряє, тому відпустив до клубу з подружками.

  —  Правильно й робить! Ти, Лолка, хоча й полюбляєш ласощі та пустощі, проте не підла і не зрадниця.

  —  Яка характеристика! —  Розреготалася білявка.

  Ми ще трішки поспілкувалися. І я був вимушений визнати, що маю їхати ночувати до готелю. Одна справа проситися заночувати у Марка. Все ж таки ліпший друг, як не як. І зовсім інша зізнаватися у власних проблемах іншим. Ні, в нашій компанії не визнають тих, хто рюмсає та скиглить.

  Найцікавіше сталося, коли я вирішив розрахуватися за свої посиденьки з Лолою. Всі мої банківські рахунки виявилися заблокованими. Все ж таки мій татусь не пожартував і вирішив провчити мене. Напевно, якби я не був постійним клієнтом закладу, мені б довелося мити посуд та підлогу аби розрахуватися з боргом.

  — Вадиме Артуровичу, ми розуміємо, що виникло невеличке непорозуміння. —  Автоматичним голосом промовив адміністратор клубу. — Тож даємо Вам час до завтра аби владнати питання з оплатою рахунку.

  Він простягнув мені чек з рахунком, на якому була  хоч і чотиризначна, проте немаленька сума. Ну й жреш же ти, Лоло!

  Тепер, з повністю перекритими фінансовими можливостями, я не міг податися навіть до найгіршого та найдешевшого готелю у місті. Залишатися у клубі мені не хотілося. Через свою неплатоспроможність я почав почуватися у ньому геть незручно.

  І тут я вирішив утнути щось таке, чого не робив ніколи у житті. Піти туди, де зазвичай збираються ті, хто як і я не може дозволити собі сплатити за місце для ночівлі. Так-так, саме до вокзалу.