6

  Проте друзі рудоволосої Лілі не з’явилися. Тож весь час, приводячи до ладу мою нову оселю, ми перебували разом. Дівчина вправно справлялася з усією роботою,  в її руках все горіло. Я ж лише виконував усе те, про що вона мені говорила. Безлад здавався таким неймовірним, що я просто не знав за що хапатися в першу чергу.

  Найбільше мене здивувало те, що моя нова сусідка тримала в руках газонокосарку так легко, ніби це була якась пилочка для нігтів. Хоча ця штука не така вже й легенька і пересуватися з нею ще те навантаження. Але всі мої спроби забрати у Лілі це пекельне знаряддя праці виявилися марними. Дівчина вперто стояла на своєму і не збиралася віддавати його мені.

  Всередині я почувся дещо незручно через те, що вона виконує чоловічу роботу. Проте, парадоксальним чином, це виглядало доволі гармонійно. Невпевнений, що дійсно можна дивитися на працюючу людину завжди, а ось на Лілю так точно! Навіть не можу уявити її бездіяльною. Таких дівчат я ще не зустрічав. Все життя мене оточували або ж марнотратниці, або високоінтелектуальні особи, які навіть яєчню не вміли приготувати.

  Ще більш здивованим я став почуватися увечері, коли ми закінчили роботу і я поглянув на свій будиночок зовсім по-новому: тепер він не здавався мені ідеальним місцем для зйомок фільмів жахів. Звичайно, моя оселя була значно менш затишною, аніж у Лілі. Але з неї хоча б більше не хотілося накивати п’ятами.

  — Дякую тобі безмежно! — Щиро промовив я і обійняв дівчину за плечі. — Втомилася?

  — Зовсім трішки. — Зізналася вона.

  — Тоді давай я приготую глінтвейн, чудова річ для розслаблення! — Запропонував я.

  — Не відмовлюся.

  — Я – телепень! Геть забув, що у мене немає вина.

  — Нічого страшного! Я миттю. Потрібно відзначити твоє новосілля.

  З цими словами моя сусідка швидко вибігла з будинку. Я навіть не встиг нічого відповісти. Назад вона повернулася так же швидко.

  — О, за смертю тебе краще не посилати. — Пожартував я.

 — Працює лише доставка їжі. — Посміхнулася Ліля, достаючи з пакету вино, прянощі цитрусові та твердий сир.

  До мого дачного будиночку газ був не підведений. Він зберігався у здорових червоних балонах. Просто диво, ще декілька з них залишилися повними і тепер я мав змогу, хоча б нагріти води для чаю та кави. А також приготувати глінтвейн.

  Дівчина відшукала у шафі дві клітчаті ковдри і, закутавшись у них, ми вийшли на ґанок. З наших прозорих склянок розгорталися густі та ароматні клубки пару, що пахли апельсином та гвоздикою.

  — За знайомство! — Урочисто промовив я і підняв догори склянку.

  — За знайомство!

  Неподалік стояли дві лапаті ялинки, які в вечірній пітьмі здавались майже чорними. Раптово мені так захотілося сховатися під їхнім розлогим гіллям від усього світу. Лише я і ця чарівна дівчина. Все. І більше нікого довкола.

  Ніби почувши мої бажання, доля – примхлива панянка, вирішила над ними покепкувати. Біля воріт почувся гуркіт моторів. Вони ревіли і деренчали, ніби леви. Вулицею залунала рок-музика.

  — Що це в біса? — Невдоволено прошипів крізь зуби я.

  — Не що, а хто! — Розсміялася Ліля. — Це мої друзі-байкери. Хлопці, я тут!

  Здається, хлопці не були обтяжені зайвими манерами. Побачивши Лілю, вони самі відчинили хвіртку і увійшли до мого двору, навіть не дочікуючись поки я їх запрошу або хоча б вийду на зустріч.

  Виявляється серед компанії були не тільки парубки, а й дівчата. Одна з них носила темно-фіолетові дреди та пірсинг у губі. Інша була білявкою з бровами і віями, які повністю співпадали з кольором її волосся. Вона навіть не намагалася їх підфарбувати аби якось виділити. Та в цьому, певно, і не було ніякої потреби. Адже її очі, неймовірно великі та зелені, майже смарагдові, перемикали на себе весь фокус уваги. Цікаво, це лінзи чи ні?

  Байкери також мали діаметрально протилежну зовнішність. Один з них був високим та кремезним власником рудої борідки, заплетеної в тонку куцу косичку. Інший же мав худорляву статуру та середній зріст, темне волосся та сірі очі і дуже багато татуювань, які виднілися навіть на пальцях та шиї.

  — Що це за перець? — Поцікавився рудий.

  Здається, він ледь втримався аби не сплюнути при цьому на землю. Ну зовсім без комплексів!

  — Це мій новий сусід, його звуть Вадим! — Ліля представила мене цим чудовиськам. — Вадику, ти тільки не бійся їх. Вони лише здаються такими дивакуватими. Насправді, це чудові люди! І думаю, ти ще не раз у цьому переконаєшся.

  — Борода! — Представився той же хлопець і простягнув руку.

  Потис я її не без остраху.

  — Фіна. — Меланхолічно підняла руку дівчина з фіолетовими дредами і опустила так, ніби помахати було вже понад силу.

  — Кіра. — Промовила зеленоока білявка і навіть видавила з себе натягнуту посмішку.

  — Рома. — Татуйований і зовсім говорив у простір, так, ніби нікого довкола не помічав. _ Можеш називати мене Змій.

  Схоже, я не надто сподобався друзям Лілі… Що ж, це цілком взаємно! Цікаво, що гірше: якщо вони виявляться наркоманами чи сатаністами?