Ліля. Руде диво.

13

  — Нарешті вдома! — Промовила Ліля, ставлячи на стіл паперові пакети з продуктами.

  — Тепер би ще повечеряти. — Задоволено потер долоні я. — Цілісінький день на свіжому повітрі, я неймовірно зголоднів!

  — Ось саме приготуванням вечері ми якраз і займемося. — Посміхнулася дівчина. — Усе для піци у нас є, тож до справи!

  Поки Лі замішувала тісто та розкатувала зовсім тонкі шари, я нарізав шинку, гриби, оливки та тер сир.

  — Слухай, це точно тісто на піцу? На вигляд таке тонке, ніби ми збираємося випікати лаваш.

  — Не хвилюйся, воно підніметься.

  Через сорок хвилин почувся характерний дзенькіт духовки і рудоволоса господарочка поставила на стіл неймовірно ароматну та духм`яну страву. Аж рот заповнився слиною.

  — В холодильнику ще має бути кола. Подивись, будь ласка. — Попросила вона.

  Я дістав пляшку і промовив:

  — В морозильнику навіть знайшлися кубики льоду.

  — Чудово!

  Ми їли швидко та мовчки. Як люди, що добряче зголодніли та втомилися за день. Ми не смакували ані їжу, ані слова. Кожен з нас мріяв про відпочинок.

  В домі моїх батьків ніколи не поспішали зі спільними сніданками та вечерями. Зранку на нас завжди чекали: вівсянка, омлет, сирники, грінки з джемом. Увечері: риба або м'ясо на вибір, овочевий гарнір, сирна нарізка з чотирьох видів сира. Мама ніколи не готувала одну страву. Ми ніколи не відчували голоду. Тому й не воліли його втамувати. Ми навіть ніколи не з`їдали щось одне до кінця. Лише куштували усе потроху.

  Я чув, що у бідних родинах все відбувається інакше. Там не прийнято обговорювати новини, що сталися за день. Діти не повинні лізти у справи дорослих. А дорослі не цікавляться справами дітей. Бо які у них в греця справи! Протирай за партою штани ось і всі справи…

  Вечеря  у бідній родині – це коли на останню котлету тягнеться одразу декілька вилок. А котлета жахлива, смажена в дешевій олії, на якій до того готували яєчню зранку.

  Вечеря у бідній родині – це коли дружина подає чоловіку, який лежить на масному продавленому дивані, тарілку з магазинними пельменями і відкорковує пляшку кепського пива.

  Вечеря у бідній родині – це коли майже не потрібно мити посуд, тому що діти так вимакали хлібом залишки їжі ти жиру, що тарілки аж блищать…

  Вечеря у бідній родині… раніше я міг лише здогадуватися, яка вона. А тепер знав достеменно. Я більше не належав до касти ситих та забезпечених. Так, моя Лі не жила на межі жебрацтва. Але все ж таки, аби мати на столі вечерю, їй довелося простояти на вулиці весь день, суючи до рук папірці різним психам. Хай йому грець! І я також приймав участь у цьому всьому! Мені до сих пір було важко повірити у те, що відбувається зі мною і це дійсно не сон.

  Задумавшись, я автоматично потягнувся за черговим шматочком піци і зіштовхнувся з Лілиною рукою. За іронією долі, шматочок виявився останнім. Я відчув неймовірний сором. Раніше, я і подумати не міг, що бідність – це не стільки про фізичний дискомфорт, скільки про моральний.

  — Бери, Лі. Я не голодний.

  — Ні-ні, це ти бери. — Заперечила вона. — Варто хоч колись про фігуру подумати.

  — Не нарікай. У тебе з цим все добре. А я дійсно не голодний. Просто їм вже від нічого робити.

  — Справді?

  — Ситий, мов кіт.

  Я не був з нею чесним до кінця. Насправді, я не надто і відчув ту піцу. Зараз залюбки повечеряв би чимось ситнішим. Але вона повірила мені і це подіяло на мене заспокійливо. Значить, не все ще втрачено з моєю природньою харизмою, якщо я можу лукавити і виглядати при цьому чесним хлопцем.

  — Дякую. — Вона похапцем схватила шматочок.

  Було видно, що сьогодні добрячий голод нагуляв не лише я.

  — Лі, пробач мене. Не хочу виглядати снобом, але роздавати листівки я більше не піду.

  — Справді? — Здивувалася вона. — Це виявилося для тебе настільки принизливим?

  — Справа не в тому. — Я до сих пір залишався лицеміром. — Хочу спробувати знайти щось інше, те що більше припаде мені до душі.

  — І яким чином? Ти ж уже спробував різні варіанти. — Її вигляд став задумливим. — Чекай, як я не подумала про це раніше.

  Вона дістала з шухлядки візитівку однієї із піцерій.

  — Ось, тримай. — Вона протягнула мені глянцеву цупку картку. — Колись ми рекламували їх заклад. Знаю, що там завжди потрібно люди на доставку піци. От прямо завжди! Вони не перебирають бажаючими підзаробити.

  Доставка піци? А що, чудова ідея! Привіз. Забрав гроші. Поїхав. Майже в духі Цезаря!

  Якби я тільки знав тоді, як сильно помиляюся…

  Але я не знав цього, тому промовив:

  — Дякую, маленька! Можна спробувати!

***

  Мабуть, я повільно втрачаю розум. Інакше не знаю чим пояснити свою появу у цьому маленькому беззірковому готелі. Якщо чоловік дізнається про це, то не залишить від мене навіть мокрого місця. Але я вже вв`язалася у справжню авантюру і вороття назад більше немає…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше