18

  — Я прийшла поговорити з тобою, як жінка з жінкою. — Рішуче промовила Кіра і обперлася руками об стіл.

  Її руки були тонкими, та блідими, від чого виглядали зовсім безпорадніми. Але, в той же час, в її позі та погляді було скільки сили та виклику, що Ліля зрозуміла: просто так Кіра звідси не піде.

  — Ну що ж, давай поговоримо. Зрештою, ми з тобою подруги як ніяк. Чаю, кави?

  — Облиш! Які ми з тобою подруги?! — Знервовано скривилася худорлява булявка. — Ми перестали ними бути ще тоді, коли Змій обрав мене, а не тебе.

  — Це не правда. І ти знаєш це краще за мене, Кіро. — Зітхнула дівчина. — Я ніколи не симпатизувала Роману. Навпаки, це він бігав за мною.

  — Ні!

  — Так.

  — Замовкни! — Непрохана гостя знаходилася майже на грані істерики. — Я прийшла тебе попередити, що не збираюся дарувати тобі Романа. А якщо ти спробуєш всидіти на двух стільцях одночасно, то повинна розуміти, що так просто це у тебе не вдасться. Я розповім Вадиму все про твоє минуле. Не думаю, що він залишиться у захваті від таких історій! Як думаєш, він хоча б дасть тобі змогу щось пояснити чи одразу поставить хрест на вашому спілкуванні?

  Ліля намагалася опанувати себе, але страх, вологий та липкий, підкрадався все ближче, і вона відчула як спітніли її долоні та потилиця.

  — Кіро, будь ласка, мені самій неприємно повертатися до минулого навіть подумки. Я не хочу, щоб про нього знали сторонні люди, тим паче Вадим. Ми живемо тут і зараз, це по-перше. А по-друге, ми не в змозі відповідати за вчинки інших. І я не можу все життя виправдовуватися та почуватися винною за помилки Злати. Царство їй небесне.

  — Та ти що, Лі? Яка ти біла та пухнаста овечка! Як завжди, намагаєшся виглядати святою! Так, ми не в змозі відповідати за помилки інших. Але кожен обирає свій шлях, щоб вирішити проблему. І той, який обрала ти, на нього наважиться не кожна дівчина. Знаєш, на твоєму б місті я не стала вдавати з себе моральну чистюлю, тобі це не личить. Бо ти – брудна…

  Договорити Кіра не встигла, оскільки отримала дзвінкого ляпаса по обличчю, від якого ледь встояла на ногах. Вона аж захиталася в різні сторони, так, ніби в неї сильно запаморочилося в голові. На диво, але від цього дівчина не стала наводити галасу, навпаки присмиріла і стала менш нахабною.

  — Зрозумій мене правильно. — Жалібно промовила вона, потираючи щоку, що горіла і від удару, і від приниження. — Я занадто кохаю Романа для того, щоб втратити його. І я готова переступити через усе, аби він залишився зі мною.

  — Але це зайве. Я тобі не суперниця. — Пояснила Ліля. — По тій простій причині, що він мені не потрібен. Знаєш, можливо колись тобі і стануть у нагоді всі ці жіночі штучки та прийомчики. Можливо, колись тобі дійсно доведеться відбивати його у когось, вберігати, завоювувати. Але це точно не зі мною. З якоюсь іншою жінкою, напевне. Такою, яка, як і ти, втратила останні краплі самоповаги та гордості.

  — Я шукала тут порозуміння. — З образою промовила колишня подруга.

  — Ні. Чого-чого, а його ти тут точно не шукала.

  — Просто знай, що я тебе попередила: якщо ти станеш між мною та Змієм, Вадим одразу дізнається хто ти насправді. І тоді свої картини, разом із кулінарними вміннями, зможеш засунити собі…

  — Не потрібно уточнювати, я тебе зрозуміла. — Холодним тоном обірвала її Ліля.

  Поглянувши не неї з ненавистю і не додавши більше жодного слова, легка, ніби пір’їнка, Кіра вибігла геть з її дому.

  Ліля залишилася сама і тепер не було жодної необхідності вдавати, що вона контролює ситуацію. Ні. Від неї нічого не залежить. Змій – імпульсивний дивак, сам собі на умі. Він дійсно може будь-якої миті утнути щось таке, від чого Кіра справді побіжить до Вадима зі своїми розповідями. Може розповісти йому усе самій, першою? Ні, не можна. Це і так диво, що вони, люди абсолютно з різних соціальних світів і планет, зустрілися у цьому житті. І так просто втратити його вона не могла. Так само, як і Кіра – Романа. Він не стане слухати її виправдань, не стане на її місце і не зрозуміє. Є лише один вихід: зробити так, щоб Вадим ніколи не дізнався про те, що було колись…