Ліля. Руде диво.

21

  Ось і минули два тижні з того моменту, як я влаштувався працювати на фірму до Ігната Богдановича. Старий дідько зовсім не давав мені спуску, завалював кіпою паперів та завдань. Я майже щодня затримувався після роботи щонайменше на три години і жодного разу не мав вихідних. Проте я цінував своє нове місце і не хотів його втратити. Отже старанно виконував свої обов’язки, тримав язика за зубами і взагалі намагався зайвий раз не відкривати рота.

  Зрештою, мої зусилля не залишилися непоміченими. Цієї п’ятниці Ігнат Богданович особисто зайшов до кабінету, сяючи при цьому мов нова копійка. Ну добре, що хоча б нагоняй від начальства мені не загрожує. Оскільки якраз була обідня перерва, я залишався сам. Всі наші працівники обідали в найближчих кав’ярнях та невеличких ресторанчиках. І лише я, як найбідніший, носив з собою бутерброди, котрі запивав пакетованим чаєм.

  — А ти чому не обідаєш, Вадиме? — Мов у старого доброго знайомого поцікавився Богданович.

  — Не встигаю. Ось зараз перегляну ще один документ і тоді вже пообідаю.

  — Даремно! Ти з такими речами не жартуй. Війна – війною, а обід за розкладом. І не наговорюй пустого! Все ти встигаєш. Знаєш, я в тобі не помилився. Взяв на роботу справді гарного, відповідального працівника!

  Холодний, принциповий, зверхній та жорсткий Ігнат Борисович чомусь щебетав перед Вадимом, звичайним робітником з вулиці, ніби найліпший друг та рідна мати в одному обличчі. Хлопця це дивувало, але через надмірну завантаженість він не настільки акцентував на цьому уваги аби почати все аналізувати.

  — Дякую. Не хочу нікого підводити. — Не так привітно, як хотілося б, промовив я.

  — Це тобі. Аванс за хорошу та совісну працю. _ Промовив бос і простягнув мені конверт. _ До речі, наступні два дні ти вихідний, можеш не виходити. І сьогодні відпускаю тебе на дві години раніше. Відпочинь. А з понеділка почнеш працювати з відновленими силами у колишньому темпі.

  — Дякую. — Голосом робота відповів я, дивлячись на конверт, немов баран на нові ворота.

  — Ну, не заважатиму. Працюй. І не забудь про обід.

  Тільки після того як за начальником зачинилися двері, ніби не вірячи власній вдачі, я повільно та обережно зазирнув до конверту. Так, ніби там могла лежати вибухівка замість грошей. 

  Ну нічого собі! Та тут вистачить на те, щоб повернути борг Лілі, спокійно жити ще два тижні, не рахуючи кожну копійку і не харчуючись одними бутербродами. Ще й на подарунок та квіти вистачить!

  Ця маленька приємна несподіванка настільки потішила моє серце, ніби подарувала крила, що я навіть вирішив зізнатися Лілі у власних почуттях! А що, я більше не почувався ні на що не спроможним невдахою, за яким повсюди має ходити матуся і витирати шмарклі. Я – чоловік, розумний та самостійний, який вміє заробляти гроші. Чим я не пара такій красуні та господині, як Лі? Все у нас буде добре! Все вийде!

***

  По дорозі додому я придбав жіночі парфуми середньої цінової категорії. Зате з солодкими нотками ванілі та кориці. Думаю, саме такі пасуватимуть Лілі: теплі, соковиті та насичені. Також не забув про букет троянд, пляшку вина і трюфельний тортик.

  — Ну й ну! З якого приводу святкуємо? — Сплеснула у долоні дівчина, коли побачила, як я дістаю з пакунків нашу майбутню вечерю.

  — Аванс! — Коротко та гордо промовив я.

  — Ну нарешті! — Вона підбігла і міцно мене обійняла. — Я так рада, що нарешті тобі вдалося знайти гарну роботу! Бачиш, все вийшло, а ти не вірив!

  — Все завдяки твоїй підтримці, моє руде сонце. — Посміхнувся у відповідь я.

  — Хм, а так мене ще ніхто не називав. Руде сонце. Хоча знаєш, мені подобається!

  — Навіть більш того! Ти не просто руде сонце. Ти – руде диво! Лі, справді, я зараз кажу це все не заради красномовства. Ти з’явилася в моєму житті у дуже складний для мене період. Тоді, коли поряд не залишилося нікого з друзів та рідних. Ти була поряд навіть тоді, коли я встрягав у халепи, в тому числі й фінансові, і втягував у них тебе. До речі ось, візьми будь ласка. Це той борг за зіпсовані піци.

  — Припини! — Вона відсахнулася від грошей, мов від вогню. — Я не візьму, навіть не вмовляй!

  — Лі, але так не чесно. Ти й сама брала гроші в борг у друзів. Тож візьми, будь ласка, дуже тебе прошу. Або, якщо хочеш, я сам все поверну твоїм друзям.

  Дівчина так злякалася його потенційної зустрічі зі Змієм і того, що той розповість Вадимові всю правду, що ледь не вихопила гроші прямо з рук:

  — Ось цього точно непотрібно. Дякую! Я сама віддам. Ти і так працюєш до пізньої ночі.

  — До речі, а я завтра вихідний! І післязавтра також! — Радісно промовив я.

  — Круто! Потрібно вигадати щось неймовірне на ці вихідні!

  — Обов’язково. Тільки спочатку я маю тобі у дечому зізнатися за вечерею.

***

  Коли пляшка з вином стала напівпустою, я наважився на серйозну розмову:

  — Лілю, я знаю, що ти вважаєш мене просто другом і ми знайомі не так вже й давно. Проте за цей час ти стала для мене набагато важливішою, аніж просто друг. Я боявся зізнатися у цьому раніше, оскільки був фінансово неспроможним, немов сліпе кошеня. Соромно пропонувати дівчині стосунки, коли навіть не можеш подарувати їй букет квітів чи пригостити чашечкою кави. Але тепер все змінилося. Ну, як? У мене є шанси?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше