Ліля. Руде диво.

27

  — Ну що, чим Ви мене сьогодні порадуєте, Вікторе? Вдалося щось знайти на ту руду?

  З самого ранку Артур перебував у роздратованому стані. Все ж таки Камілин вибрик добряче вибив його із колії.

  — Так, довелося дещо повозитися. Бекґраунд у цієї панянки доволі специфічний. Але це моя робота. У цьому світі не існує такої інформації, яку можливо було б приховати. Особливо, якщо є ті, хто готовий добре платити за те аби правда виплила на поверхню.

  — Давайте сюди. — Через власну роздратованість Артур не надто церемонився з детективом.

  Близько п’яти хвилин він мовчки гортав папку, читаючи знайдену Віктором інформацію. Його брови періодично підіймалася догори. Зрештою він присвиснув і промовив:

  — Така дівчина не пара моєму сину. Вони не повинні бути разом за будь-яких обставин. Добре, що я вчасно звернув на це увагу.

  — Її минуле залишилося у минулому. Вона не живе старим життям.

  Віктор і сам не знав чому вирішив стати на захист дівчини.

  — Це взагалі не важливо. Живе чи не живе. Головне те, що це було. І, врешті-решт, це не Ваша справа, Вікторе.

  — Згоден. Перепрошую.

  — Ви – хороший спеціаліст. Я Вами задоволений. — Сухо подякував чоловік. — Тож хочу аби Ви ще зібрали інформацію на мою дружину Камілу. Останнім часом вона дуже змінилася.

  — Вас також цікавить її минуле? — Детектив не зміг приховати тонкого сарказму.

  — Ні. Тільки те, що відбувається зараз. Її минуле я знаю і без Вас.

  — Зрозумів. Скільки має тривати спостереження?

  — Для початку тиждень. А там подивимось чи буде у цьому потреба  надалі.

  — Домовились.

***

  На ранок Каміла почувалася розбитою. Те, що відбулося вчора, було схоже на нервовий зрив. Мало того, що вона вилила всі свої справжні почуття… Так ще й змусила слухати все це власного сина. Краще б вже якійсь із давніх подружок розповіла усе. Чи до священника сходила. Або влаштувала цей моральний стриптиз десь у салоні з майстром манікюру. Не варто було оголювати душу перед Вадимом, ой не варто…

  Але вже нічого не поробиш. Сказаного назад не повернеш. Жінка почувалася вкрай незручно і відчула значне полегшення, коли не застала сина вдома.

  — Доброго ранку! — Привіталася завжди усміхнена Ліля. — А Вадим вже поїхав на роботу.

  — Це чудово. — Стримано відповіла Каміла.

  — Зараз зроблю Вам кави.

  — Не варто, дякую. Я вже буду їхати.

  Лі знову відчула неприємне відчуття всередині. Воно нагадувало якесь свердління в районі сонячного сплетіння. Дуже важко та дискомфортно. Неприємно. Суміш провини, непорозуміння, страху, розгубленості. Все ж таки вона дуже не сподобалося мамі Вадима. Вона, дівчина без освіти та кар’єри, не рівня її сину… Тепер, коли Вадима немає поряд, Каміла не приховує свого справжнього ставлення до неї. Дівчині навіть на думку не спадало, що пригнічений стан жінки абсолютно не пов’язаний з нею.

  — Як скажете. Приїздіть до нас частіше. Будемо дуже раді. — Ліля намагалася зберегти привітність.

  — Неодмінно. — Сухо кинула жінка.

  А дівчина почула у цьому тоні зверхність.

  Після від’їзду Каміли, залишившись на самоті, Ліля не витримала і розплакалася. Ніколи вона не стане рівнею Вадиму. Ніколи… Вона перебувала у такому відчаї, що зробила те, чого не робила вже декілька років поспіль. Повернулася до свого будинку і відшукала у шухлядці маленький записничок з телефонними номерами.

  Дівчина знайшла номер, який був записаний лише на папері. Лі ніколи не зберігала його у телефоні та й взагалі не була впевнена чи доведеться їй колись знову зателефонувати по ньому.

  Проте вона вже робила це. Гудки йшли. Повільні й довгі, ніби вічність. Після четвертого їй відповіли.

  — Алло. Привіт. Антоне, ми можемо зустрітися з тобою?

  Після його відповіді Лі зрозуміла, що зателефонувала недаремно. Він вже вкотре приходив їй на допомогу.

***

  Про жіночу інтуїцію можна говорити багато, особливо, якщо ти чоловік. Можна заперечувати її, насміхатися над нею чи навпаки возвеличувати. Можна будувати навколо неї цілі теорії. Але все це немає жодного значення, якщо ти жінка. Бо знаєш: вона є. І шукати цьому якихось підтверджень не потрібно. Інтуїція – це абсолютно звичайна функція, закладена  у жіночий організм, так само як вміння дихати чи ходити.

  Увійшовши до кімнати, Каміла одразу відчула щось неладне. Коли вона відчинила шафу, то побачила, що там відсутня добра половина її одягу. Знайшовши добре сховану серед прикрас невеличку SIM-картку, якою користувалася вкрай рідко, вона вставила її до телефону і зателефонувала до Стаса.

  — Алло, Стасе. Послухай, якийсь час нам не потрібно зустрічатися. Та заспокойся, заспокойся я кажу... Ніхто тебе не покидає. Ні, я не розриваю наші стосунки. Вислухай мене нарешті.

  Через десять хвилин розмови жінці вдалося переконати коханця у тому, що на якийсь час їм дійсно краще причаїтися. Головне, аби на гарячу голову Стас не наробив шаленств та помилок. Інакше їм потім нездобрувати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше