Льєн

1. Бабусин спадок

Проживала одна українська родина в маленькому селі на північному сході України. Батько їздив на заробітки до сусідньої держави, мати працювала вчителькою в школі, син був школярем, донька-студентка навчалася у Чехії на економічному факультеті.

Одного травневого дня мати отримала листа з Закарпатської області. Лист був від її родички.

« Привіт, Ганнусе! Це  Люба, двоюрідна сестра твоєї покійної матері, царство їй небесне! Та я старша тебе на 6 років лише.  Бабуся Оришка померла. Вона була  моєю тіткою. Тобі, мабуть, доводилася  троюрідною бабусею. Їй 98 років було.  Згадай, ми маленькі в неї колись два тижні жили! Вона нас в ліс водила, пироги з нами пекла в печі.

Та думаю, ти її згадаєш. Давно ми  з тобою не бачилися. Ще, як ти поїхала навчатися до Харкова, мабуть, востаннє бачилися. То вже двадцять п’ять  років минуло, здається.

Я й адресу цю знайшла в листі старому. Ти коли заміж виходила, то писала мені. На весілля запрошувала. А в мене тоді чоловік в аварію потрапив, я біля нього в лікарні сиділа.

Пишу на цю адресу. Не знаю, чи там ти ще проживаєш чи ні. Знаю, що в тебе доця є й синочок. В мене двоє синів. Чоловік помер вісім років тому. Я вдруге вийшла заміж.

Так от. Бабуся померла.  Ну старенька все життя на краю села прожила, скарбів там в неї ніколи не було. Але, що мала, поділила між всіма родичами, яких згадала. Й про тебе згадала в заповіті. Я тобі пишу свій номер телефону, та й адреса на конверті для тебе моя записана. Може, колись приїдеш на гостини з сім’єю. В нас тут гарно – гори, чисте повітря. Буду рада тебе бачити.

Не знаю, чи отримаєш листа. Як повернуть назад листа, може, через інших родичів спитаю про тебе. Як отримаєш, подзвони, будь ласка. Всього доброго».

Ганна прочитала листа, відклала його в сторону і почала перевіряти учнівські зошити.

Був кінець навчального року. Жила вона зараз з сином Юрою вдвох. Оленка мала повернутися через тиждень, а чоловік Олег – через два.

Того вечора, як завжди вони спілкувалися онлайн всією сім’єю. Добре, що мали змогу, знаходячись в трьох різних країнах, спілкуватися і бачити одне одного.

Наступного ранку Ганна зателефонувала родичці.

- Привіт, Любо. Це Ганна. Листа твого отримала вчора. Як ви?

- Ой, як добре, Ганнусю. Привіт. Та все по тихеньку. Йду свою малечу географії вчити.

- Ой, а я ж теж вчителька. Пам’ятаєш, ти мені свої конспекти висилала по педагогіці. Я їх досі зберігаю.

- Та ти що! – почувся сміх  Люби. – Точно, висилала. Якби добре було зустрітися, позгадувати. Приїздіть влітку всією сім’єю, тут природа чудова, повітря чисте.

- Та ми не проти, Любочко! Зі справами тільки розберемося. Ато дочка ще на навчанні, чоловік на заробітках. Ти мені розкажи за бабусю!

- Та що бабуся. Приїздили ми  до неї раз в місяць, навідували. Хотіли її з чоловіком до себе забрати, але вона заперечувала.  Вона ж людей лікувала, пам’ятаєш?  А то, подзвонили її сусіди, кажуть, що бабуні погано, відвезли до лікарні обласної. Приїхала, я до неї в лікарню. Розказала мені, що заповіт лишила, що любить всіх. Позгадувала родичів і живих і мертвих. Та про тебе питала… Ой її хата на кінці села була, пам’ятаєш? А там зараз в тому селі хат сім лишилося. А місцина гарна – й озеро, й гори, ліси поряд. Так от, кажуть, ту місцевість хочуть викупити й курорт там відкрити – готель і все таке. Так вона сказала, що все, чим дорожила – речами своїми, поділили між родичами та близькими людьми. І дуже просила роздати все. Ато, казала, жаль, бо знесуть хату й речі пропадуть.

- А чому хату мають знести?

- Та хата не потрібна нікому! А от територія –  двір і все решта- на балансі сільради завжди були. Уявляєш, бабця там тільки прописана була, а хата власність не її.

- Правда? Як дивно.

- Ну так. Ой! Так, як поїхали до неї додому після її смерті…Ну то довго розповідати. Адресу я твою маю. Найближчим часом чекай посилку. Піду, в мене вже урок скоро. Ти як отримаєш, подзвони!

- Обов’язково! 

- Подзвони, бо я переживатиму!

- Добре, добре! Бувай!

Ввечері розповіла свою розмову з родичкою доньці.

Вже наступного дня Ганні на телефон прийшло повідомлення про доставку.

На пошті вона забрала легеньку коробку. По дорозі додому їй зателефонувала Люба.

- Ганно, ну що, отримала?

- Так, все нормально, вже до двору підходжу до свого.

- Ой, чекай! А ти відкривала її?

- Та ні. Ну зараз зайду, гляну, що там.

- Вже зайшла до будинку?

Ганну трішки роздратувала така реакція родички. «Що за цікавість така? Сама ж мені відправила її».

- Так, зайшла. Поставила свої пакети. Відкриваю коробку. Ой тут мішочок, а в ньому  записка і тканина. Ой записка впала. А тканина така …

-  Чекай, чекай! А що в записці?

Ганна підняла записку:

- « В цей дім прийди, полотном захисти». Маячня якась!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше