2. Знайомство

А от вночі Ганна почула якийсь шум в шафі.

Спочатку злякалася, а потім подумала, що то певно кішка залізла до шафи.

- От, мармиза! Злякала мене! – Ганна підійшла до шафи і відкрила дверцята.

І побачила на полиці маленького чоловічка, що світився білим теплим світлом. Він був розміром з кота але з великою головою. Вдягнений в білу туніку. Мав темне  волосся й бороду, зелені очі. І, здалося, він посміхався.

Жінка мовчки дивилася на нього, роззявивши рота.

- Мамо, що там, кицька повернулася? – крикнув син з іншої кімнати.

- Так, ки-ць-ка! Спи! – Ганна закрила очі і завмерла.

Потім вона знову відкрила очі. Чоловічок не зник.

- Привіт, господине! – промовив чоловічок приємним голосом, - не бійся, я друг! Яка ти доросла вже!

Ганна стояла і мовчки дивилася.

- О! Це ти на довго зависла, – чоловічок моргнув очима, - зараз ти ляжеш в ліжко і одразу заснеш.

Ганна кивнула головою, розвернулася, пішла лягла в ліжко і одразу заснула.

Вночі їй снилося поле і що вона рве траву і дуже плаче. Ще вона щось бурмотала крізь плач. Потім вона побачила, що замочує в воді якісь стебла. Потім ці стебла сохнуть. Вона їх мняла й витягувала стрічки для пряжі. Потім ткала полотно. Далі у сні Ганна з зітканого полотна зшила сукню. Вдягла її щось прошептала. І побачила маленького чоловічка з шафи. Він сказав:

- Я вільний дух. Приходжу, коли кличуть. А ти мене запросила. Кажу тобі, не бійся мене.  

 Ганна усміхнулася і прокинулася.

Вже був ранок. Ганна подумала, що все було сном, починаючи з нічною ситуацією з шафою. Вона почула шум на кухні.

Зазвичай вранці Юрко, син Ганни, вставав раніше. Він готував для матері каву і омлет або вівсянку. Тому шум її не здивував.

Потім Ганна вийшла на кухню і обімліла – за обіднім столом сидів її син, їв сніданок і щось показував на телефоні чоловічкові зі сну.

- Мамо, доброго ранку! – сказав син, - зараз покладу тобі омлет, а кава готова.

- Я тобі казала, за сніданком ніякого телефону! – сказала Ганна, хоча дивилася вона зовсім не на телефон. – Синку, а ти його бачиш?

- Ти ж казав, що вона не сильно здивується? – спитав хлопчик у чоловічка.

Той дожував хліб (він їв бутерброд з маслом та сиром), і сказав:

 - Можна сказати, що вона взагалі не здивована! Свідомість не втратила, не кричить і, головне, нічим в мене не кидає. – потім чоловічок надпив молока і сказав Ганні – Добре, ви снідайте. Ганно, сідай!

Ганна мовчки сіла на стілець. Син приніс їй каву.

- Я нічого не розумію! – сказала Ганна та одним ковтком випила свою каву. -  А  що чи хто ти таке?  Чи ви? – спитала Ганна, поклавши руки на стіл. – А можна, я тебе торкнуся?

І вона потягнулася рукою до його щоки, обережно і ніжно. Від цього доторку обличчя чоловічка засвітилося приємним жовтим кольором.

- Мамо, йому подобається! – сказав Юра і торкнувся своєю рукою до другої щоки істоти.

Колір став ще яскравішим і на очах чоловічка з’явилися сльози.

- Тобі, чи Вам, боляче? – спитала Ганна.

- Ні, мені приємно, -відповів той, витираючи сльози. – Це така реакція в мене. І що? Маленька незрозуміла вам істота теж має почуття! Не переживайте, я хороший! Ато в вас тут в усіх кутках обереги всякі, так прикольно. Чогось боїтеся?

Ганна подивилася на нього з теплотою. Спочатку вона переживала через те, що в її оселі, поряд з її дитиною знаходиться якась істота. Що вона може нести загрозу. Але все таки Ганна вірила, що в житті нічого просто так не відбувається. І, якщо судилося статися такій дивній ситуації в її житті, то нехай.

- Добре, зараз нормально познайомимось!

І чоловічок почав свою розповідь.

- Така чудова країна з мелодійною мовою, родючими землями та добрими, працелюбними людьми. ЇЇ історія оповита легендами та казками. Чарівна природа її за багато років сховала в собі таємниці минулих поколінь та скарби для поколінь  наступних. Вона безпомічно піддається людським забаганкам та часто страждає від того. І часом їй набридає терпіти таке відношення й вона карає людей всіма підвладними їй силами – вогнем, водою, вітром, землею. А тих, хто ставиться шанобливо, вона обдаровує своїми багатствами.

Колись, ще за часів кріпацтва, - він повернувся до хлопчика – Ти ж знаєш, що то були за часи? Це ж історія!

Він підняв пальця догори.

Хлопчик кивнув.

- Так от, ще за часів кріпацтва люди жили скрутно. І це зрозуміло – ні світла, ні води, ні Інтернету, та взагалі капець – і чоловічок випив ще чашку молока. – Але у людей був набагато тісніший зв'язок з природою.  Так ось. Одна молода жінка якось прийшла на поле, де росло багато льону. Вона довго плакала, тужила. Їй щось по життю дуже не щастило – дитину втратила, коханого в рекрути забрали, півхати згоріло. Прямо, як в серіалі. Ну то таке! – чоловічок розвів руками. – Так ось плакала вона, плакала, і пожаліла її  природа. Почула вона голос вітру. І сказав той голос: «Як хочеш допомоги, то маєш заслужити!  Зірви льон, висуши, очисти від насіння, змолоти. Потім розмочи, висуши, вимни, розчеши та повитягуй волокно. А потім пряди пряжу, з пряжі полотно зроби…»