Льєн

5. Сімейні таємниці

Наступного дня Ганна з Юрою поїхали до школи, а Максим лишився вдома.

Він заходився ремонтувати водостічну трубу. Льєн сидів поряд на даху.

- Слухай, Льєне! Вчора мені весь вечір ти, мій  малий і моя дружина розповідали, як ти в нас опинився і хто ти такий. Я бачу, що ти в полотняних штанях, в полотняній кофтині вдягнений. Ти хоч і дух, але Ганна – моя дружина а ти маєш вигляд чоловічої статі! Мене це трохи турбує.

- О! Ревнуєш, чи що?

- Та ні, але знаєш, чому я повернувся раніше?  Ти думки читати вмієш?

- Не вмію читати думки, але добре міміку людини розумію. Я в Інтернеті вже кілька книг прочитав. Я, мабуть, гарний психолог, просто. Можеш мені все розказувати. По лікарську таємницю я теж читав.

- Добре, так от. Мені на днях зателефонувала сестра й питала, що за родич до мого дому приїхав. А Ганна мені нічого не розказувала. Я й запідозрив її у зраді.

- Серйозно? А сам?

- Що?

- Зраджував дружині?

Льєн так пильно глянув на Максима, що той відхилився на драбині і ледь не полетів вниз, а чоловічок схопив його за ріку й підтягнув назад на дах.

- Не зраджував! Ти дурне! Що, вбити мене хотів?

- Та ні, ти ж сам похилився назад. Я тут не винен. А що не зраджував, бачу по тобі.

- А вона мені?

- Ой, я її не розумію. У жінок стільки в голові думок відразу! Й емоції одна за одною. Ти що? Та жінок берегти треба! Радувати та допомагати! Бо жінка як не задоволена, вона собі в голові такий клубок думок накрутить! Сама себе запрограмує на що завгодно! А потім попробуй знайти той алгоритм, щоб програму змінити. Ну в голові, жіночій. От  я коли тут опинився у вас, то був у шафі. Так! Ганна почула шуршання - то я вмощувався на полотні. Вона, каже, думала, що то кіт до шафи заліз. Добре! Але кіт зник три місяці тому, як потім виявилося. І, до речі, кота вкрав один мужик, що живе неподалік.  Ну то таке вже! Я взагалі котів не люблю. Коротше, не важливо.

Так я її потім питаю : «Чого ти вирішила, що то кіт, якщо кіт давно зник?».

 А вона мені: «Взагалі я подумала, що то сусідська кішка, Мармиза.»

А я їй: « А що, чужа кішка до вас в дім заходить?»

А вона: «А що, чужа кішка не може в гості прийти?» Ну дивна, а що нє?

- Хто дивна? Кішка? – спитав Максим. – Може й дивна, її Мармизою назвали, уявляєш?

- Добре, а от ваша ота Ксенія? Чого капостить вам? Чого їй не йметься?

- А що?

- Та що? Он йде до двору.

Справді, по вулиці, в напрямку до їх хати, йшла сестра Максима.

 Ксенія була старша за Максима  на шість років. Вона часто докоряла братові через те, що в дитинстві весь час змушена була його няньчити. Вони з братом були схожі – обоє русяві з сірими очима та широкими носами. Манера ходити в сестри Максима була чоловікоподібною. І взагалі, жінка була грубувата та нахабна. Вона ніколи не була заміжньою, але мала громадянського чоловіка. Мала доньку, першокурсницю, яка от-от мала вийти заміж за одногрупника. Основною причиною заміжжя було не кохання, а незапланована вагітність дівчини. Такі чутки ходили по селу.

Ксенія заздрила братові, у якого була міцна сім’я. Заздрила, що його донька навчається закордоном. Максим сестру жалів і не хотів з нею сваритися. А Ганна вже настільки звикла до поведінки Ксенії, що не звертала  на її дії особливої уваги.

- Брате! От не встиг додому повернутися, вже дружина тобі роботу знайшла, так?

- Та ні, я сам. Не хочу в хаті сидіти – відповів Максим, спускаючись з даху.

- А я оце до магазину зібралася та й думаю, зайду.

- Молодець, що зайшла. Як там підготовка до весілля? Ми сьогодні поїдемо Оленку зустрінемо.

- Ясно. А костюм собі ж придбав на свято?

- Так. І собі і дівчатам. Я їм комбінезони привіз. Ще не показував. Думаю, донька повернеться, і хай разом дивляться, міряють.

- Ага, а мені покажи. Цікаво ж. А де ти їх купляв?

- Та в одному магазині при фабриці. Ну добре, зараз покажу.

Максим зайшов до хати та через кілька хвилин повернувся з двома пакунками.

Він розгорнув один, дістав звідти одяг темно-зеленого кольору.

- Це Ганни має бути комбінезон, а я Оленці жовтий купив!

- Оце таке! Та зовсім щось просте! І таке модне зараз?

- Я не знаю!

Вона взяла в руки одяг і почала щупати тканину. Позаду неї стояв Льєн. Він пильно спостерігав за її рухами, а потім сказав Максимові:

- Дивися, щоб вона не зіпсувала матеріал! – Потім він повернувся до Ксенії - От же ж тягне тканину. Що ж ти її так тягнеш? Можна я їй по руках лусну?

Максим засміявся.

- Досить, сестричко! Віднесу назад.

Він взяв з її рук одяг, сховав його назад до пакунку й заніс в хату. Він почув голос з вулиці:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше