7. Неочікувана гостя

Наступного дня, як і обіцяла Марійка, сім’ї вранці чоловік Ксенії приніс великого торта. Ксенія трохи перебрала на весіллі й досі відпочивала, а молодята вже вирушили в мандрівку в Карпати.

Всі їли той торт ще два дні. Навіть Бровкові дістався шматочок.

А ще через два дні Ганні зателефонувала Люба.

- Привіт, Ганнусе, то ви вдома?

- Так, привіт! Я зараз сама.

- Ой, чудово! Я через годину буду у вас. Виїхала з Києва та не подзвонила. Загалом, чекайте. Їду з подарунками.

Ганна була дуже здивована.

- Льєн! Льєн!  Ти де?

- Та тут я, ти ж мене на екскурсію не відправила. Сидів читав тут дещо. А що?

- Люба дзвонила, приїде до нас сьогодні.

- Оце так! І що ж їй треба? Ганно, точно за мною їде! А я до неї ой як не хочу!

- Я тебе їй не поверну. Хоча, як думаєш, може вона вирішила людей лікувати. Як і бабуся? Ти ж казав, що вона її вчила. Тоді ти їй потрібен. 

- Ну почекаємо. Тільки ти те полотно їй не давай! А ще краще, сховай його подалі.

Вже по обіді приїхала гостя.

- Привіт, родичко! Ой, ціле життя не бачилися з тобою. А я ж, уявляєш, так себе почувала неспокійно. Ну, думаю, треба поїхати, провідати.

Вона поставила свою велику сумку на стіл.

- Так, привезла вам грибів сушених. Ну в мене ще з минулого року лишилися. І вареннячка з лісових ягід. А де твій чоловік, де діти?

- Чоловік поїхав техогляд плановий для автівки проходити. А діти поїхали в Умань, до парку. Там зараз гарно, цвіте все…

- Ну добре, ти мені чаю дай, будь ласка! Я чого приїхала! Мені треба, щоб ти повернула ту істоту!

- Яку істоту?

- А то ти не розумієш!? Бабуся мені його заповіла, а я по дурості тобі його спихнула. Ну, тобі воно не потрібно, а я маю людей лікувати. Бо ж так бабуся хотіла. Воно зараз тут?

Льєн втрутився.

- Ганно, скажи, що я в Умані. Що дуже до парку просився. Послухаємо її. Взагалі, відчуваю, що вона не щира.

- Ні, любо. Я його з дітьми відпустила.

Люба сіла за стіл, пила чай, їла бутерброди та розповідала.

- Я просто злякалася, коли його отримала, ну те полотно. А на ньому записка була. Бабуся мені його заповіла, бо дуже в мене вірила. Ще писала, що він охоронець нашого роду, а мені та моїй сім’ї найбільше підтримка потрібна. Я чомусь подумала, що мені то не потрібно. Й відправила тобі. Ну, в вас й так все добре. А нам треба й хату перекривати й нову машину купити, бо ту дали сусідові, а він розбив.

- То хай сусід вам і купляє.

- Ой, та ти що? Звідки в них гроші такі!

- А що, хіба цей дух з грошима допомагає?

- Ну не те щоб! Це я до того, що не щастить нам, треба оберіг.

Ганна сіла навпроти Люби.

- А ворожити ти вмієш, родичко? Чи заговори, може, які знаєш?

- Та де там, то тільки бабуся знала.

Потім Люба підозріло глянула на Ганну.

- Ну, вона мені звісно щось розповідала…

- Й ти вчилася, вона ж тебе не змушувала? І ще за життя тобі полотно подарувала! Правда?

- Ну, так, вчилася. Ну то не моє. Я так думаю.

- Так чому ж не користуєшся знаннями? Бабуся ж лише тобі їх довірила? Ти, виходить, обманула її. А зараз мене обманюєш?

- Ой, легко тобі казати! У вас он  лад та спокій! То що?

Ганна посміхнулася після цих слів та захитала головою.

- Любо, та ти хоч погостюй у нас. Подивишся, як живемо. А потім поговоримо. Транспорт же щодня їздить, Ми тебе повеземо на вокзал, посадимо потім.  Хочу, щоб ти нам про бабусю розповіла, про Льєна.

- Кого?

- Ну ту істоту, що ти про неї знаєш. Що бабуся розповідала? А зараз ти з далекої дороги. Можеш піти прийняти душ, та й полежати, подрімати. Бо як всі повернуться, вже не до відпочинку буде.

Ганна поклала руки родичці на плечі.

- Домовилися? Зараз тобі халат дам та піжама в мене новенька є.

- Ой, добре. Бо я й не подумала, речей не взяла ніяких. Ну, як скажеш, Ганнусю. Тільки ти подумай на рахунок мого прохання, добре?

- Добре, зараз почну варити борщ і якраз подумаю.

 Вона повернулася до вікна й побачила обличчя чоловічка, таке сумне й нещасне. Їй стало смішно,  адже Льєн не надто добре розіграв смуток, а потім нахмурив брови.

- Ну досить вже! Перестань нудьгувати.

Жінка налила молока в чашку та поставила на підвіконня. Напій миттю зник.

Пізніше приїхав чоловік. Ганна вирішила порадитися з ним.

- Кохана, я вважаю, що це чудово! Якщо те чудо льняне потрібне твоїй родичці, а вона ще й навчена допомагати людям, то треба його повернути.