8. Розв'язка

Наступного дня Ганна з Любою готували обід для гостей. В магазин ніхто не їздив, продуктів було достатньо. Тому Максим зранку поїхав з дітьми та Штефаном на риболовлю.

- Ти знаєш, Ганно, ці пироги, що я замісила, мене бабця навчила готувати. Взагалі, от згадую, як часто я в неї бувала. В мене ж батько військовий. Поки служив ще до поранення, то мати з ним їздила по гарнізонах, а я у бабусі лишалася. Їздила до школи велосипедом за сім кілометрів, а взимку – на лижах. Вона мені ще тоді про цілющі рослини розповідала. Так цікаво було! А потім я виросла, свої інтереси з’явилися, вже мене саму вдома лишали, потім взагалі навчатися поїхала, далі робота, заміжжя, діти.

А от десять років тому переїхали жити в батьківську хату, а там же й бабуся через кілька кілометрів. Вже я стала до неї частіше навідуватися. Вона мені потроху розповідала властивості трав та коли краще збирати і що лікувати. Ну таке всяке. Я, знаєш, ніколи серйозно до цього не ставилася. Якось вона мені розповіла, що має помічника, як енциклопедію цілющих трав. Я думала, бабуся вигадує. Але за кілька місяців до смерті вона серйозно взялася за моє навчання. Ну трави так трави! Знання зайвими не будуть! Але ж тоді як я побачила те «чудо» волохате, я не знала що робити – чи до психіатра йти, чи до церкви. Але бабуся Оришка пояснила, що він хороший. Та я наче заспокоїлася.

- Так приємно слухати! – Ганна почула голос Льєна.

Люба продовжувала.

- Мені дуже соромно, що я з тобою так вчинила. Та й перед цим духом соромно. Не потоваришували ми з ним. Розумієш, мені свого жіночого щастя хотілося, а воно таке правильне виявилося, той дух. Все мені влаштовував нотації, що я не така як Оришка! Людей не лікую, сама не чесна по відношенню до чоловіка. Я терпіла, бо бабуся обіцяла, що він мені щастя принесе. А потім не витримала й вирішила його комусь іншому передати. Придумала історію про спадок. Але мої родичі то не хотіли спадок отримати,  то висилали мені назад полотно, не читали заговір. Це ти прочитала, ще й три рази. Ти терпляча, вислухала мене по телефону. А інші й трубку кидали, просили не набридати.

Її розповідь перебили Максим з дітьми, що повернулися з уловом – спіймали три щуки.

- Чудово, рибку запечемо, - всміхнулася Люба.

Через кілька годин стіл було накрито на подвір’ї – бограч,  печена риба, печені пироги з капустою та квасолею, мариноване сало, овочі, фрукти тощо.

Сусіди прийшли в гості з печеною картоплею та домашнім тортиком. До них саме приїхав внук, з яким добре товаришував Юрко. Тож хлопці швидко поїли та пішли до Юриної кімнати.

Вони мирно спілкувалися за столом, коли почули стук хвіртки. То була Ксенія.

 - А я вам молока принесла, бо ви ж самі не приходите, не берете! Що в вас свято яке?

Вона сіла на вільний стілець, поставила банку з молоком на стіл.

- Що ти, Ксенечко, - Валентина Федорівна подала їй чисту тарілку та ложку. – До твоїх  приїхала здалеку  родичка. Ми з нею так добре поспілкувалися, що вона нас зі старим сьогодні покликала на гостини. А твої молодята як там? Відпочивають?

- Так, відпочивають! Вранці мали їхати сплавлятися по річці. Й дзвоню, ніхто не відповідає.

Ксенія глянула на Ганну та опустила очі та повернулася до Люби.

- Мабуть телефони з собою не брали. А потім Володя зателефонував, сказав, що Марійка зникла, але її шукають. Мені так неспокійно. Я й прийшла до вас. А вас як звуть? Мене Ксенія, я Максимова сестра старша.

- Я Ганнусина родичка, Любов. Так, кажете, поїхали сьогодні. В мене чоловік рятувальник. Говорив, що сьогодні шукають дівчину. Вона з човна випала й  її понесло течією. Я зараз зателефоную йому.

- За що мені кара така, не розумію!

Люба відійшла в сад, поговорила по телефону, а потім повернулася.

- Так, дівчину звати Пражченко Марія. Ваша?

- Моя.

- Ну, не знайшли її ще. Там і погода зіпсувалася. Чекають на вертоліт.

Потім Люба трішки постояла, подивилася на Ксенію.

- А можна за руку візьму Вас. Ганно, а ти завари пані чаю з трав, що я привезла. Тільки лише жовті квіточки та м’яту.

Ганна пішла до кухні.

- Льєне, що то буде?

- Зараз перевіримо, чого вона навчилася в Оришки. Дасть вашій Ксенії випити чаю, щоб та заспокоїлася і намагатиметься до материнської енергетики підключитися. А потім, можливо вона й енергетику доньки відчує. А Любка добре ті місця знає туристичні, вона ж туди учнів регулярно возить. Ну, почекаємо.

- Льєне ну ти допоможи їй, будь ласка.

Ганна повернулася з чаєм.

- Добре, Ксеніє беріть чай та підемо в садку посидимо. Можливо, я вам допоможу.

Вони пішли в сад, а всі інші залишилися за столом.

- Мамо, це що тітка чаклувати буде?

- Не знаю доцю.

- А куди молоко поділося? – Валентина Федорівна взяла до рук порожню банку.

Поруч біля неї сидів Штефан.

- Пані, то Ви не помітили, як господиня молоко до хати занесла, а порожню банку поставила. Давайте я вам фото покажу з екскурсій. Ато всі напружені.