Лорд Валентайн

Пролог

Друга година ночі. Бруклінський міст, оповитий туманом після вечірнього дощу.

   Сльози душили горло, а думки роєм штурмували мозок. "Чому це сталося зі мною? Чому я? За що мені це? Ні, це сон, це не може бути правдою..."

   Дерек пару разів зупинявся, затуляючи руками вуха і старючись не впускати в голову думки, що ніяк не облишали його.

   Дійшовши десь до половини моста, він переліз через невеликий паркан пішохідної частини мосту і пройшов по металевій балці над автомобільними шляхами. Зупинившись перед прірвою, він схопився за металевий трос і закрив очі.

   "Це все потрібно припинити! Я не зможу жити без неї..." - прозвучало у голові і він відкрив очі та невпевнено став перехилятися через край, невідпускаючи трос.

   Автомобільні шляхи були порожніми, проте краєм ока він встиг помітити якийсь рух на пішохідній частині мосту. Відтягшись назад і обернувшись, він побачив худорляву постать в плащі. 

   - Не підходьте! Я зараз зістрибну!

   - Ні-ні. Я не хотів тобі завадити, - прозвучало у відповідь.

   - Не наближайтеся! Я не жартую!

   - Слухай, якби я хотів тебе врятувати чи скинути, то вже давно зробив би це. 

   - А чому ви тоді сюди підійшли?

   - Чекаю поки ти зіскочиш.

   - Навіщо це вам?

   Постать на мить зникла і несподівано з'явилася зліва від Дерека.

   - Як тобі сказати... - продовжив незнайомець вже стоячи збоку на балці, - Коротко кажучи, я вампір і мені потрібна твоя кров.

   - Вампір?! А чому ти тоді сам мене не вб'єш?

   - Знаєш, моя матуся була християнкою. І мене кожен раз їсть совість, якщо я вбиваю людей. Але без крові я обходитися не можу, тому простіше пити її з самогубців.

   - Я тобі не вірю!

   Незнайомець обернувся і, довго вдивляючись кудись в далину, продовжив:

   - А я тобі навіть заздрю...

   - Чому?

   - Ти можеш все це закінчити одним стрибком.

   - А ти, ніби, ні?

   Гість в плащі зробив крок вперед і полетів у прірву, зникнувши десь в тумані.

   Деякий час розглядаючи все внизу, Дерек розчаровано підняв голову вверх і побачив вже справа від себе невдаху-самогубця, що дивився вниз. Дерек аж підскочив від переляку.

   - Упс... Знову не вийшло, - сухо констатував співрозмовник.

   - В кожному разі тобі мене не зрозуміти! Тобі не відомо, що таке любов! Кому я розповідаю, ти ж позбавлений почуттів!

   - Я? - тепер уже опонент підскочив на місці від здивування, - От я тобі зараз розповім одну історію. Так от, жив я тоді в Польщі. То був 1939 рік. Як зараз, пам'ятаю той ранок, коли я її вперше побачив на базарчику квітів. Вона продавала орхідеї в горщиках, моя мила Соня... Я місяць стежив за нею, поки наважився підійти, щоб познайомитися. 

   - А далі?

   - Далі я запросив її на оперну виставу. 

   - А вона?

   - Вона відмовила, бо в неї не було вечірнього плаття.

   - І це все?

   - Та дай договорити! Не перебивай. Я подарував їй те плаття. Але вистава мала бути лише через тиждень. А на наступний день в Польщу вторглися нацисти. Ні, я не жаліюся на них, в мене тоді їжі взагалі не бракувало, але моя Соня... Її покійна мама була єврейкою. Потім вони все-таки дізналися і її забрали в концтабір. 

   - І це вся історія?

   - Ні. Я ж не ти, щоб так просто здатися. Я послідував за нею. Це довга історія, але якщо коротко, то я зробив все, щоб мене ув'язнили в той же концтабір.

   - Ого.

   - Я приходив до неї кожної ночі, приносячи продукти і все що було необхідним. Також я карав всіх наглядачів, які відносилися до неї погано. А вони кожного ранку розстрілювали по десять чоловік, не розуміючи, хто вбиває їхніх колег. Все було прекрасно, до того ранку коли в ту десятку включили мене.

   - І що було далі?

   - Розстріляли мене, як всіх, але черга на спалення дійшла до мене лише ввечері. Той охоронець, - посміхнувся вампір, - Він взяв мене за ноги і потяг в камеру. Бачив би ти його очі, коли я встав...

   Дерек засміявся у відповідь.

   - Так от, Він нічого навіть не сказав. Просто витяг пістолет і застрелився. Але далі залишатися в концтаборі як раніше я вже не міг і вирішив втекти з Сонею. Проте план виявився не таким успішним і її поранили, коли ми вже майже втекли.

   - Вона померла?

   - Ні. Я їй не дав. Я вкусив її, але кров не пив. 

   - І вона стала також вампіром?

   - Ага. І, знаєш, як вона мені віддячила?

   - Як?

   - Через місяць втекла із іншим вампіром.

   Дерек зареготав у відповідь.

   Вампіру це не сподобалося і він промовив:

   - Так. Я щось заговорився тут. Давай, стрибай уже, а то я дуже зголоднів поки ми тут балачки вели.

   Дерек посерйознішав і після недовгої мовчанки відповів:

   - Ні. Я передумав.

   Лорд Валентайн подивився на нього і незадоволено промовив:

   - Ну ти і боягуз. Навіть покінчити з життям по-людськи не можеш.

   Після чого постать незнайомця зникла.

   Дерек не пам'ятав, як того вечора він дістався додому, але ту зустріч він запам'ятав на все життя. А, може, це був лише сон...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше