и

  Минає кілька чудових, сповнених кохання, днів. Ми часто бачимось з Іллею, навідуємося одне до одного. Зараз я навіть вдячна тій сварці, що була між нами, адже, завдяки їй, коханий став ще більш турботливим та уважним, по кілька разів на день цікавиться, де я, що роблю, які маю плани, дарує квіти, подарунки та навіть придбав мені новий одяг, який зараз вельми доречний, адже вже зовсім скоро має відбутись мій дебют в «Лісовій пісні». Я співатиму перед публікою, тож маю гарно виглядати.

  Щойно ми з Іллею помирились, я одразу ж розповіла йому новину про те, що знайшла роботу. Спершу коханий дуже здивувався і навіть трохи обурився, адже він вважав, що мене влаштовує безтурботне життя поруч із чоловіком, котрий здатен про мене попіклуватись. Тож мусила його заспокоювати, пояснюючи, що не хочу зловживати турботою, а також сподіваюсь, що моє працевлаштування може змінити ставлення до мене його матері. Цей аргумент змусив Іллю насупитись, але незабаром він пом’якшився і навіть спробував за мене порадіти, сказавши, що обов’язково прийде в «Лісову пісню» послухати, як співає його талановита мавка.

  А ще Ілля нарешті побачив портрет, який намалювала Наталка. Він був у захваті, сказав, що підбере для нього підходящу рамку та повісить в себе у спальні, але до того часу картині краще зберігатись в майстерні.

  Всі останні дні почуваюся пречудово. Не знаю, в чому причина, чи то в квітці латаття, що стоїть біля узголів’я ліжка, чи то в моєму піднесеному настрої. Але, не зважаючи на це, я намагаюсь щодня виходити на прогулянки або сама, або з Іллею. Якщо гуляємо разом, то коханий везе на набережну, а коли гуляю без нього, то відправляюся в парк, - часом сиджу під дубами, часом гойдаюсь на гойдалці, а часом просо прогулююсь, вітаючись з пташечками, котами, комашками та іншими живими створіннями, що зустрінуться на шляху.

  Маю зізнатись, щоразу виходячи з дому, сподіваюсь натрапити на перелесника, але того, немов вітром здуло. Дивно, куди дівся його потяг до переслідування? Як же мінливо все у житті. Ще кілька днів тому я намагалася усіляко уникати хлопця, дратувалася через його настирливість, і от тепер сама прагну зустрічі. Щоправда, пересікатись в присутності Іллі, мені, як і раніше, не хочеться. Бо як тоді поясню зміну в ставленні до нахабного брюнета? Сказати, що Лесь – мій друг дитинства не зможу, а брехати звички не маю.

  На цьому тижні в Іллі мають бути два концерти – у п’ятницю та у неділю, тож він активно готується, відвідує репетиції. Сьогодні, наприклад, має звільнитись аж ввечері. Проте мені пощастило – Наталка в концертах не братиме участі, тож сьогодні вона вихідна і має заскочити в гості, щоб намалювати Пундика, як обіцяла. Рудий чекає із нетерпінням, весь ранок вимивається так, як ніколи.

- Пундичку, це ж не фотографія, - сміюсь з нього. – Якщо буде потрібно, то Ната підмалює все так, щоб на картині ти виглядав ідеально.

  Проте кіт ігнорує моє зауваження, продовжуючи чепуритись. Може, сподівається, що його фаворитка Стефа також до нас завітає?

  Що ж стосується мене, то я вже давно встигла привести себе до ладу, адже рано встала, тому іду до кухонної шафки, щоб дістати звідтіля печиво до чаю-кави.

  Поки чекаю на подругу, лунає дзвінок смартфону, висвічуючи на екрані ім’я керуючого «Лісовою піснею». Схвильовано тисну на зелену іконку «прийняти виклик».

- Міє, доброго дня, це Валерій, - звучить голос в слухавці. – У Вас є хвилинка?

- Доброго, є – відповідаю, з нетерпінням очікуючи, що чоловік скаже далі.

- Хочу повідомити, що ми завершили підготовку апаратури, тож якщо Ви маєте сьогодні час, було б непогано, якби завітали до нас на саунд чек, - промовляє керуючий, а я роблю уявну помітку, що треба глянути значення поки що невідомого мені слова «саундчек». - Ми маємо надію вже завтра запросити Вас заспівати для наших відвідувачів.

  Слухаю Валерія, не вірячи своїм вухам. Точно! Сьогодні ж  четвер! Час пробіг непомітно. Не віриться, що вже завтра я зможу приступити до роботи. Щоправда, скоріше за все, доведеться пропустити концерт коханого. Сподіваюся, він не засмутиться.

  Домовляємося з керуючим, що найближчим часом я забіжу в ресторан. Вже дочекатись не можу!

  Щойно приходить Наталка, одразу ж повідомляю їй про зміни в планах. Подруга сприймає їх з ентузіазмом, на відміну від Пундика, котрий викочує від обурення очі.

- Ей! Я що, даремно кілька годин поспіль наводив марафет?! – невдоволено заявляє він.

- Ми скоро повернемось і Наталочка обов’язково тебе намалює, - заспокоюю його. – Он ти животика ще не достатньо ретельно вилизав. Як раз матимеш час, - підморгую йому. Рудий починає розгублено вертітись, намагаючись роздивитися живота.

  Ната відмовляється від чаювання, їй, як і мені, не терпиться якомога скоріше дістатися «Лісової пісні», щоб поглянути на моє робоче місце.   

  До парку прямуємо звичним та найшвидшим маршрутом, повз Філармонію. Подруга, задоволена тим, що на репетицію викликали Стефу, а не її, пропонує триматись подалі від службового входу, тож ми йдемо протилежною стороною вулиці. Як раз оминаєм «Пожежу», і я мимоволі спиняюсь, помічаючи нові афіші з рекламою майбутніх нічних концертів. Очікую побачити на одній зі світлин обличчя перелесника, але, на моє розчарування, з афіш споглядають незнайомі обличчя. Отже, цього тижня Лесь Полум’янський та банда в клубі не виступають… Куди ж подівся мій новий старий друг? Треба було обмінятися з ним телефонами, адже стільки всього ще хотілося розпитати. Лесь так і не поділився головними правилами виживання у світі людей.