1

Кристал

Стоячи в шкільній їдальні, чекаючи своєї черги я намагалася зрозуміти: що, чорт забирай, відбувається? Де я повернула не в той бік, що опинилася в цьому дурнуватому становищі? Не так я собі уявляла перший день у новій школі, і не таку реакцію я хотіла побачити від Майка. Він утік. Втік, чорт забирай!

Я хотіла зробити йому сюрприз, а все це перетворилося на незрозуміло що. Я почуваюсь огидно. Огидно та самотньо.

Я сподівалася Майкл зрадіє моєму переїзду. Тепер ми зможемо бути разом мешкаючи в одному місті, відвідуючи одну школу. Тепер відстань нам не завадить.

Виявилося, не зрадів.

Мені зараз дуже хочеться повернути час. Щоб ніколи в житті батькам не спадала на думку ідея переїжджати до Дестіна.

— Кристал? Це правда, ти? — позаду лунає знайомий голос і я відразу ж обертаюся на нього.

Через натовп голодний учнів до мене пробирається Тайлер.Той, з ким на думку деяких, я не повинна спілкуватися. Але Тайлер єдина знайома людина серед тих, які скрізь миготять своїми вороже налаштованих обличчями, тому посміхнувшись, я мало не стрибаю йому на шию. І я не жартую про вороже налаштовані обличчя, таке почуття ніби тут свідомо не люблять новеньких. На мене всі дивляться, так ніби я прокажена.

— Це правда я! — весело вигукую.

— Яким вітром тебе занесло? — вигинаючи брову, зупиняється поряд.

— Тепер я живу тут. Ми нещодавно переїхали до Дестіну.

Мені здається, чи Тайлер змінився? Його волосся стало ще світлішим та трохи довшим, шкіра смугліша, посмішка яскравіша. І начебто він став вищим.

Мотаю головою. Я не повинна бути надто привітною з ним, навіть попри те, що Майк повівся сьогодні як повний придурок. Він навіть не привітався зі мною…

— Це чудова новина! — радісно підсумовує Тайлер. — Можу допомогти освоїтися. Яка в тебе наступна пара?

— Англійська література.

— Супер, у мене теж! До речі, тут дуже смачна риба та овочі завжди свіжі. А ось м'ясо, я не радив би брати.

Тайлер простежує за моїм поглядом, що уткнувся в шматок смаженого стейка і по-дружньому попереджає.

Так. Саме по-дружньому. Думаю Тайлер зможе стати мені добрим другом у зв’язку з нинішнім становищем.

Роблю замовлення опираючись на пораду хлопця і ще прошу коробку соку, яку відразу відкриваю і починаю пити.

Тайлер теж замовляє їжу і веде мене до далекого столика, де сидять ще двоє: дівчина та хлопець. На вигляд вони схожі на тих, кого називають «ботаніки», але з часом ці двоє зіграють дуже важливу роль у моєму шкільному, та й повсякденному житті.

Тоді в перший навчальний день, я й уявити не могла що, потрапила в справжнє зміїне гніздо, що кишить найогиднішими тварями, а зіткнення з головною з них відбудеться через:

Один…

Два…

Три.

— Вітаю! — переді мною з'являється усміхнена дівчина в дуже стильному одязі. — Ти новенька, так? Ми ще не знайомі. Мене звуть Рейчел.

— Ти теж ніби новенька, — намагаюся обійти її, але дівчина навмисне мене не пускає.

Не треба бути вундеркіндом, щоб зрозуміти, хто вона. Потрібно просто скласти два плюс два. Це я зробила ще в класі.

Це та сама Рейчел, яка розбила серце Майклу. Я це зрозуміла з перших секунд, як вони зустрілися поглядами. Найкращими подругами нам точно не стати. То чого вона хоче від мене? Якщо тільки… вона не знає, хто я. Що я дівчина Майка, якщо звісно між нами залишилися якісь стосунки.

— Помиляєшся, я не новенька! — сяє очима і наближається до мене. Помічаю в її руках картонний стаканчик з кавою, такі можна взяти трохи ліворуч від стрічки роздачі їжі. Але хто в здоровому глузді питиме гарячу каву в таку спеку?

— А ось ти новенька. Новеньких у нас не шанують!

Вона незграбно подається в перед і вміст її склянки обпалює мої груди, назавжди знищуючи мою улюблену блузу.

Ах, ти погань!

— Ой, — театрально прикривши рот долонею, вона розгублено моргає: — Як це могло статися? Я така неуважна.

.
Хапаю  повітря ротом та двома пальцями намагаюся відліпити від себе гарячу тканину, яка мало не в'їдається у шкіру. Бридко.

Я зараз цій паскуді все фарбоване волосся повидираю, ось же змія!

Цікаво, якщо я почну бійку, мене миттєво викинуть зі школи чи лише усунуть від занять на три дні?

— Я тобі зараз виколупаю очі! — кидаюся на неї, але мене тягне назад чиясь рука, що опустилася на плече.

Я була готова вивернути тацю їй на голову. Навіщо Тайлер мене зупиняє?

— Вибач, що зіпсувала твій перший день у школі, — Рейчел продовжує грати свою роль, нервуючи мене.

— Так очі розплющ і дивись куди йдеш! — за мене заступається Тайлер і забравши з моїх рук тацю, шепоче: — Ідемо до вбиральні.

Тут не допоможе ні вбиральня, ні пральна машина, ні хімчистка. Тут допоможе лопата та ліс у нічний час доби. Ні того, ні іншого в мене на жаль немає. За то з’явилося стійке відчуття, що не стати нам подругами з цією змією. Це вперше і востаннє, коли Рейчел перейшла мені дорогу.

Витягаю низ зіпсованої блузки з джинсів та розстібаю нижні ґудзики. Завертаю краї, зав'язуючи під грудьми вузол. Виходить непоганий топ.

У мене чудова постать та плоский живіт. Соромитися нема чого. Так, занадто відверто, але все ж краще, ніж ходити з величезною чорною плямою на блузці. Дякую, що хоч якимось чином, джинси залишилися неушкодженими.

— Давай вже сядемо десь! — кидаю Тайлеру, ловлячи його здивований погляд.

Так. Чоловічій половині сподобалася трансформація моєї блузки, але я вирішила ігнорувати свисти та провокаційні вигуки. Нехай підбирають свою слину та продовжують жувати ланч.

— Містер Томсон тебе вб'є! — виразно поправивши окуляри, вимовляє дівчина навпроти. Ми з Тайлером нарешті дійшли до його друзів, до яких прямували, поки я не зіткнулася з дурною Рейчел.

— Хто такий містер Томсон? — не розуміючи дивлюся на неї.

— Це детектор школи, — відповідає хлопець, що сидить поруч. — Ти з Місяця впала?

— Та ні. З Пенсаколи перевелася. — Іронічно хмикаю.