6

— Це що жуйка у тебе у волоссі? — округливши очі Чад дивиться на мене.

— Не може бути!

Це що карма якась? Це ми хотіли кинути жуйку у волосся Рейчел. То чому ж жуйка опинилася в моєму волоссі?

Як її звідси витягти?

— Скажи викладачеві, що я запізнююся! — гарчу і розвертаюсь у бік туалетів.

— Ти куди? У сенсі скажи? В нас різні предмети. Куди ти йдеш?

— Добре! Забудь, Чад! Все нормально. Іди на урок.

Коридор перед очима каламутніє від сліз. Я врізаючись у попереду стоячих учнів та прискорюю крок.

Моє бідне волосся… я ніколи не надавала значення своєї зовнішності. Вважала себе пересічною особистістю. Але волосся… я завжди ставилася до нього з особливим трепетом. Попри те, що вони були пишними та неслухняними.

Особливо після того, як їх полюбив Майк...

Перед очима моментально спалахують картинки спогади, коли Майк запросив мене на затоку посеред ночі.

Зачинивши двері у вбиральню, я підлітаю до дзеркала.

Ця погань встромила жуйку в найвидніше місце.

Злюсь. Ричу. Непрохані сльози дуже заважають.

Пальцями намагаюся виплутати сторонній предмет, але в мене нічого не виходить.

Я не знаю через що я збентежена більше: через образу, чи через зіпсоване волосся?

Образа. Вона безумовно виринає на поверхню. Накопичена втома виринає одразу ж за образою. Мене захоплює істерика.

Я витягаю з сумки гребінець і починаю старанно вичісувати жуйку з волосся, але це тільки погіршує ситуацію. Ще більше волосся трапляється в цю пастку.

Я не даю звіт своїх дій, просто дію за інерцією. Я просто не в змозі впоратися з емоціями, що нахлинули, і, як виявилося, ця чортова жуйка стала пробоїною. Тумблером, який стер контроль.

Переїзд, нова школа, нові неприємності, сварки з Майком… це все безжально напало на мене. Мені здавалося, це не завдає шкоди моєму стану, але...

Я викидаю гребінець у раковину і дістаю ножиці, які прихопила з собою, щоб відрізати двосторонній скотч для розвішування плакатів Венді.

Замість того щоб відрізати одне пасмо, я починаю шматувати своє світле волосся. Вони розлітаються всюди.

Коли від мого довгого волосся залишається жалюгідна подоба каре, ножиці летять слідом за гребінцем, я опускаюся на кахельну підлогу і перестаю контролювати сльози. Вони течуть гарячими стежками, обпалюючи щоки. Солоні краплі потрапляють на губи, стікають по підборідді. Я ненавиджу себе у цю мить. Я ненавиджу весь світ.

Як одна руда змія змогла вивести мене з рівноваги?

Я гидка сама собі, але мені необхідно відчути це. Може, так у мені вмирає любов? А жуйка лише привід? Може я знівечила своє волосся тому, що воно подобалося Майку? Він любив їх торкатися, завжди знімав гумку з волосся, розпускаючи його…

Може, справа не в Рейчел, а в нашому розлученні з Торесом?

Двері відчиняються, і я сіпаюся. У поле зору потрапляють чоловічі кросівки. Піднявши голову, бачу Тайлера.

У мене немає сил виставляти його за двері, тому шморгнувши носом, я підводжуся, щоб вмитися.

— Що трапилося?

— Здається, хлопчикам заборонено заходити до жіночого туалету, — невесело посміхаюся і відчиняю воду. Набираю воду в долоні та вмиваюся.

— Що ти зробила зі своїм волоссям? — я чую, як він зупиняється за моєю спиною.

Вимикаю воду і розвертаюсь.

— Мій стиліст Рейчел, тонко натякнула, що настав час змінити імідж.

Його пальці тягнуться до мого обличчя та стирають краплі води зі вилиць.

— Жуйка, Тайлере... проста жуйка довела мене до істерики.

— Вона відповість за це!

— Хто жуйка? — хмикаю. — Не зважай! Це мої проблеми. Тебе вони не стосуються.

.

— Чому це, вони не повинні мене стосуватися, Кристал?

Його голос рішучий та твердий, ніби Тайлер збирається повідомити мене про щось важливе. Зробити те, що давно хотів, але не міг. Мене не влаштовує його поведінка та цей тон... тому я хмурюсь і хочу відступити від Тайлера, але хлопець не дає мені цього зробити. Хапає за руку, зупиняючи.

Його очі дивляться у мої. Зазвичай у такі моменти відбувається хімія між хлопцем та дівчиною. Але таке буває лише між закоханими.

Ми з Тайлером точно не закохані. Що ж він хоче від мене?

Заспокоїти? Я сама можу заспокоїтися. Розвеселити? Відволікти? На жаль Тайлер не належить до тих людей, які на це здатні. Він дивний і поруч із ним хочеться дотримуватись дистанції, якої зараз до речі зовсім немає. Мене це лякає.

— Що ти робиш? — злякано дивлюсь на нього.

— Кріс, я давно хотів сказати…

Та замість того, щоб сказати, він наближається до мене. Мить, і чомусь його губи наполегливо впечатуються в мої. Тайлер притискає мене до себе, намагаючись змусити відповісти на поцілунок.

Я сіпаюся від того, що таким зухвалим чином вдерлися до мого особистого простору. Я не дозволяла цього, тим більше не давала жодного натяку на те, що між нами можуть зародитися стосунки.

Я відштовхую від себе Тайлер що сили, і сама відстрибую від нього. Якого біса?!

Гидливо стираю з губ чужу вологу та морщусь.

— Ніколи в житті не роби цього, ти мене зрозумів? А краще взагалі не підходь до мене! — спопеляю поглядом.

Хватаю свої речі й кулею вилітаю з туалету. Втеча моя триває недовго. Я тут же врізаюсь у Чада. Хлопець дбайливо ловить мене і допомагає встояти на ногах.

— Що трапилося? — Чад стурбовано дивиться на мене. — Що з твоїм волоссям?

— Ти що ще тут робиш? — огризаюся. Дістаю із задньої кишені гумку та збираю волосся в пучок.

— Тайлер попросив стежити вхід. Сказав, має серйозну розмову до тебе, — не розуміючи, щиро вимовляє він. Чомусь мені віриться в те, що Чад став випадковим «співучасником». — Він що тебе образив? — симпатичні риси обличчя загострюються.

— Майже! Поцілував проти волі!

Фу! Гидота! Як таке взагалі могла статися?

У цей момент відчиняються двері, і з жіночого туалету виходить Тайлер. Не чекаючи нас побачити, він дуже смішно дивується.

Його здивування триває не довго, бо наступної миті, кулак Чада без попередження, врізається в щоку Тайлера.