Літо безглуздих вчинків

8

Майк

Не чекаючи такого натиску, Кріс продовжує блимати очима. А я не відразу помітивши, що ми тут не самі, продовжую цей спонтанний натиск. Мої руки не гаючи часу торкаються її, вбираючи кожен дотик.

Вбираючи тепло її тіло. Улюблені вигини. Її приємний запах пробирається в ніс, осідаючи там назавжди.

Ця крихітна мить наодинці з нею наповнює до кроїв і мені знову є чим дихати. Виявляється, як мало потрібно для щастя.

— Руки прибрав! І на майбутнє, тримай їх при собі! — її отруйний голос приводить мене до тями.

Справді… чого це я?

— Ти що забула у чоловічому туалеті?

— Яка тобі різниця? Відійди від дверей та дай нам вийти! Ми точно не збираємось тебе затримувати.

Нам… ми… Вона взагалі про що?

Підіймаю голову і бачу товстушку Венді. Її обличчя вкрите червоними плямами, а очі червоні ніби вона щойно плакала.

— Що у вас сталося? — долоні мимоволі стискаються в кулаки.

Хто їх уже скривдив? Коли? Вони ж ось тільки в їдальні сиділи.

— Не твоя справа, Торесе! Провалюй або роби те, навіщо сюди прийшов. Але спершу відійди від дверей, — гарчить на мене самовпевнена Крістал.

Хочеться її гарненько струсити, щоб мізки стали на місце. Прокричати в обличчя, що розійшлися ми для її ж блага або закрити рота, щоб не намагалася здаватися таким стервом. Та хоч що-небудь зробити, щоб хоч якось позбутися цього пихатого виразу на до одуру гарному личку.

Ненавиджу коли вона поводиться як стерво, це пробуджує в мені не добрі почуття, штовхає на погані вчинки. Я знаю якою вона може бути.

Так, звичайно ж я усвідомлюю, що як раніше не буде ніколи, але хіба не можна нормально пояснити ситуацію?

— Венді, вийди! — коротко киваю третій зайвій на двері.

Шмигнувши носом, дівчина дивиться на мене, наче не повірила, що я звертаюсь саме до неї. Але суперечить, не сміє. Поглянувши на Кріс, швидко збирає свої речі та підходить до нас.

Я відступаю вбік, спеціально утримуючи Кристал, яка судячи з усього теж намагалася вислизнути від мене за своєю новоспеченою подружкою. Але її план із тріском провалюється, бо перед нею постаю я.

Коли за Венді зачиняються двері, я вихоплюю швабру, що стоїть неподалік відра та за допомогою довгого держака блокую двері, вставляючи її в ручку.

— Ти що робиш, недоумку?! — обурено верещить Кріс.

Сам, чесно кажучи не розумію. З нею завжди так. Це, до речі, ще вона причина чому нам слід тримати один від одного якнайдалі.

А зараз розберемося з тобою, крихітка! Тепер нам точно ніхто не завадить!

Я йду на неї впевненим кроком, доки її мініатюрна фігурка не врізається в кахельну стіну.

— Поговоримо? — приглушено питаю.

Відповіддю на запитання, на превеликий мій подив, звучить дзвінка ляпас. Замахнувшись, Кріс ударила мене щосили.

Чорт! Неприємно!

За її переляканими очима розумію, що і для неї ця витівка стала цілковитою несподіванкою.

Дурненька!

Всередині мене начебто колихнулася темрява. Тремтіння промайнуло вздовж хребців до п'ят, а потім назад до маківки.

— Даремно ти це зробила!

— Я вже це зрозуміла… — мало не пошепки погодилося дівчисько.

А далі все, як у тумані. Я не зрозумів, коли встиг окільцювати тонку шийку та й ще сильніше втиснути її в стіну. Я не зрозумів, коли встиг упитися в солодкі губи. Отямився лише тоді, коли отримав запеклу відповідь на цей дикий поцілунок. Я не зрозумів, коли встиг підхопити Кріс на руки, притискаючись до неї всім корпусом. Я прийшов до тями лише тоді, коли з її губ зірвався тихий стогін і це нестерпне дівчисько потяглося до моїх губ за добавкою.

 

.

— Я тебе ненавиджу… — шепоче мені в губи. Але не відштовхує. Добрий знак.

Я теж… — Хотілося сказати, але так і не наважуюсь. Визнання у взаємній ненависті більше схоже на освідчення в коханні. Таке ж воно двозначне.

Нам не можна бути разом. Це не правильно. Ненормально. Але поруч із нею так легко. Коли вона така ніжна, чуттєва, мені здається, за спиною виростають крила. Все одночасно складно та легко. Як бути? Як поводитися далі?

— Нам, напевно, час. — Тихо вимовляє вона, боячись, злякати те що між нами виникло. Це справжнє божевілля, пристрасть не піддаються дресуванню, лікуванню... контролю.

— Так, ти маєш рацію! — неохоче відпускаю її. Мені доводиться прикласти всю наявну силу, щоб розтиснути свої довбані пальці та відпустити її.

— Я вийду перша, щоб не було косих поглядів.

Дурненька! Ти виходиш із чоловічого туалету. Косих поглядів не уникнути. Але я розумію, що вона має на увазі.

Кріс натякає, що нам не можна одночасно з'являтися на уроці. Добре. Нехай так. Хоча, я краще прогуляв би урок разом з нею. Знайшов десь затишне містечко, де немає жодної душі та продовжив розпочате.

Кріс виплутується з моїх обіймів та приводить одяг у порядок. Стягує волосся в тугий хвіст. Не пам'ятаю, коли встиг позбутися її гумки. Напевно, у гру вступила навіть й підсвідомість.

Минає всього хвилина і від колишньої Кріс, що таїть під натиском моїх почуттів не залишається й сліду.

Вона знову перетворюється на крижану статую, переставши дивитися в очі. Таке відчуття, ніби вона шкодує про те, що трапилося, але в слух не сміє вимовляти свої думки. Вимовляє інше. Заїжджену фразу яка і мене змінює клацанням.

—  Це була помилка, Майку! Ще раз наблизишся — придбаєш синець під оком.

Ось невгамовне дівчисько. Як легко в неї виходить кидати мої почуття з крайності в крайність.

— Це була помилка? — не стримуюсь та хапаю її гострий лікоть. Притискаю до себе і знову притискаюсь до губ, що манять.

Цього разу складніше змусити її впустити мене, але трохи натиску та впевненості у своїх намірах, і вона ламається.

Як на зло, прямо в цей момент, у двері починає хтось старанно битися. Кріс сіпається та відскакує. Злякано дивиться спочатку на мене, а потім на всі боки. Шукає кут, куди б їй сховатися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше