Літо довжиною в життя

Розділ 16. Гірка правда

Боїться показати слабкість лише той, хто справді слабкий.

Все життя ми шукаємо раю, а тому не помічаємо, що живемо в ньому.

 

Соня

- Агов, підводься. - хтось штовхав мене в плече, приводячи до тями.

Я розплющила очі, і сподівалася, що це буде Ігор. І минувші події лише примара. Та незнайомець в мереживній шапочці, поверх якої ще й хустка закривала все обличчя, був досить таки реальним. Я злякалася і вже хотіла відсунутися від його трохи далі, та відчула тільки ниючий біль у плечі. Руки затекли за спиною, і поворухнути ними було боляче. На диво, чоловік помітив мій біль і спокійно потягнувся руками до моєї спини, звільнивши мої руки від мотузки.  Я змогла розім’яти трішки руки. Та хлопець, дуже за одягом схожий на араба, подав мені тарілку з кашею і наказав їсти.

Я б хотіла відмовитися, та з того самого моменту, як вони опинилися на яхті, у роті не було і крихти. Я почувалася слабкою, а через втрату свідомості, взагалі не знала, це ще той день, чи вже інший. Тому стала повільно пережовувати кашу, роздивляючись довкола, щоб збагнути ситуацію. За вікном виднівся безмежний простір моря, ще день, я зрозуміла по сонячному промінні, що потрапляло крізь прочинену римську штору в каюту. На яхті було тихо, і я згадала про Ігоря. Я ж чула крики, невже вони щось з ним зробили. Моє розгублене та налякане обличчя насторожила незнайомця.

- Що з Ігорем?- спитала я, хоча насправді боялася почути відповідь.

Нічого  не відповів і вийшов, замкнувши каюту на ключ.   

Я кинулася до вікна, і стала визирати, раптом побачу щось чи почую.  Та не довелося довго чекати, двері каюти сахнулися й увійшов той, що був головним. Присів спокійно на стілець, а я повернулася на своє місце і чекала, що він буде робити. Він зухвало поглядам на мене, усміхався. Я зрозуміла це по зморшках біля очей, бо обличчя було заховане під хустку. Боялася запитати першою, бо відповідь може знищити мене і все моє життя.

- Я тобі не заздрю!

- Чого це?- хвиля занепокоєння пробігла обличчям. 

- Ти втрапила в складну ситуацію, зв'язавшись з ним.- кивнув у бій іншої каюти.

- А Ви хто? Що Вам від нього треба?- зморщила невдоволено лоба.

- Тобі не варто цього знати. Та з Ігорем у нас війна. І цього разу я його прикінчу. Та на великий подив він не сам прийшов. 

- Тобто, він що навмисне вийшов в море?

- Аякже, ти просто його приманка. Чи краще сказати товар для бартеру.

- Що ти верзеш. Не може цього бути! 

Чи може?! Я перебувала у ступорі. Чи можу я довіряти Ігореві. Адже Тимур теж брехав мені, чому ж я вирішила, що хлопець якого знаю кілька днів надійніший. Це все його чари. Я піддалася спокусі. А зараз у такому становищі. І що буде далі.

 Як тепер довіряти людям. Ігор здавався таким надійним і чесним, а виявилося вірити нікому не можна. А найбільше серцю. Як воно могло повестися на таку брехню. 

Сльози котилися щоками і розпач задурманив голову. У ту мить я не думала ні про кого, і ні про що, крім власного болю. Серце калатало в грудях і дурна ідея нависала пеленою. Чоловік з насмішкою дивився на  мої сльози й схлипи. Крокуючи каютою, виглядав переможно, заливаючись усмішкою.

Найважчим було терпіти глузування цього покидька. Я вихопила пістолет зі шкіряного чохла, який  висів на поясі в араба. І піднесла його собі до скроні. Чоловік злякався, і підняв руки догори, благаючи мене не робити цього.

Я не можу передати тих відчуттів, та коли ти ледве тримаєшся на межі й не бачиш сенсу далі терпіти брехню довкола, можеш зірватися через дрібницю. І я не усвідомлювала, що може статися зараз. Від страху  я заплющила очі, і вмиваючись сльозами, стала тиснути на курок.  І вже  через мить відчула тупий біль в голові й звук пострілу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше