Розділ 32. Знущання якесь

Тимур

- Що? Іде з нами?- звучало в моїй голові.

А, біс з ними. Вже дістали. Чого я тільки сюди припхався. Дурень. Дав можливість себе надурити. А Інна цього й хотіла, це така помста. Принизили мене, і раді. Невже це все сплановано. Не здивуюся, якщо так і я. Хоч Соня на таке не здатна. Безхребетна істота.

Мене нудило від перебування поряд. Намагався не дивитися на них. Та цей блазень, як навмисне, крутився перед носом. І о щастя, у потязі нам повідомили, що маємо два купе на чотирьох. А квитки ж брали зовсім різні. Що за диво?

- Це все я. – пролунало позаду.

Хто ж сумнівався. Цей Ігор випендрюється перед Сонею. Тепер терпітиму Інну всю дорогу. Яке щастя. Не маю сил просити інше місце. Бажання лише втупитися в телефон і швидше дістатися столиці. А там вже пофіг. На все. Покінчу з цими дівчатами, які мені мозок проїли й почну нове життя. Тільки ця думка і стримувала мене від розбірок і скандалу.

У купе я не звертав уваги на Інну. І вона не наполягала.  Ти бач, яка цяця. Тепер Тимур нікому не потрібен. То ганялись за мною, як навіжені. А коли на горизонті з'явився  інший вони розтанули. Ну що ж, скандалу все ж бути. Я присів на своє ліжко, і втупився очима і спокійний стан Інни. Саме це мене і дратувало.

- Ти така спокійна? - мовив я.

Вона повільно перевела на мене свій погляд. Відклала книгу, яку читала і вмостившись до стінки, відповіла:

- А що?

- Тобто, Соня тобі вже все пояснила? Чи ти й не шукала її. Зникнення привід для мого приїзду?

- Ні. Вона мені нічого не розповіла ще. Та я відчуваю, що там щось сталося. Це ж очевидно.

- Очевидно. Ви робите з мене дурня, ось це мені очевидно. Ти як хочеш, а я поговорю з нею. - піднявся і вийшов з купе.

Їхнє знаходилося поряд. І як би я не хотів псувати їхню ідилію, довелося постукати.

- Хто?- голос за дверима був спокійним.

- Це я, - відповів, навіть не думаючи називати ім'я. Соня не могла так швидко забути мій голос.

Дверцята відчинилися і Соня вийшла до мене у прохід.

- Чого тобі?- огризнулась.

- Ну пояснень якихось.

- Що саме ти хочеш почути?

- Ти нормальна? Кинула мене телефоном, потім зникла, а зараз вважаєш, що все скінчено. Ти хоч розкажи через що мене кинула?

- Пф, - розсміялася.- А ти не знаєш?

- Ні,- спокійно відповідаю. Інна ж мене запевнила що нічого не говорила, тому панікувати немає сенсу.

- Ти мені зраджував.

- Ти впевнена?- перепитую.

- Це не важливо. Головне те, що я ніколи тебе не кохала. Просто трималась за тебе. Мабуть, звичка.

- А, то це так тепер називається?

- Так. Тимуре, давай просто закінчимо ці суперечки й покладемо кінець нашим стосункам. З останньої розмови нічого не змінилося. Я тебе покинула.

- Ну що ж, ти сама напросилася. - Я розгнівався і як  міг ще зробити їй боляче, тільки правдою.- Так, я тобі зраджував. А найцікавіше з ким.

- А мені не цікаво?

- А ти в Інни спитай.

- До чого тут Інна?- дивується.

- Запитай, запитай, - відповідаю і повертаюсь у своє купе.

Якщо на мене їй плювати, то до Інни точно є справи. Вона тепер не дасть їй спокою. Тільки чи знає вона, чого досягне, якщо розпитуватиме її?!