Літо довжиною в життя

Розділ 34. Роздуми

Соня

Тимур мене бісить. Як я раніше не помічала його лицемірства. Чи можливо я змінилася за ці дні. Так і не зрозуміла, що саме він мав на увазі, згадуючи Інну. Та все ж не час це з’ясовувати. Невже вони цього не розуміють?! Я так хочу побути з Ігорем. Хто його знає, коли ще побачимося.

Повертаюся до купе, де на мене вже чекає коханий. Цікаво, він відчуває хоч щось подібне. Коли він поряд мені важко дихати, перехоплює подих і сироти розносяться по шкірі. Цілуючи його,  я згадую ту ніч на яхті, як добре мені було. Не просто згадую, а міркую, чи не подумав він, що я надто вітряна. Я тоді не переймалася, що все обернеться саме так. Вважала що це лише курортна пригода. А виявилося, що це кардинальний поворот у моєму житті.

Ігор міцно притискає мене до себе. Я  й не пручаюся. Ладна все віддати, щоб це тривало вічно. Тільки ввечері, сильно зголоднівши, вибираюся з обіймів і тягну його до ресторану, перекусити.

Ми вмощуємося за столик і, замовивши їжу з червоним вином, поглядаємо на вид з вікна. Як все ж гарно довкола. Про такий подарунок долі я й не мріяла. Тимур такий ніжний. Його доторк до моєї щоки змушує мене посміхатися і бажання поцілувати його губи виривається назовні. Та саме в цей час, насолодитися моментом не вдається. До столика підійшли Тимур з Інною. Присівши, зробили замовлення. Виглядали вони підозріло. Тимур зухвалий та агресивний, а Інна підозріло спокійна та мовчазна. З неї слів кліщами не витягти, хоча зазвичай говорить без зупинки.

- Може поговоримо?- пропонує Тимур.

- Про що?- запитую з ввічливості, та хочу просто піти.

- Інно,- розумію, що він чіпляється і вже напевне набрид подрузі, вони ніколи не ладнали. Та Інна зовсім поблідла і лякає мене цим.-  Я з нею тобі зраджував.- звучить вирок з вуст Тимура.

- Що?- викрикую. Здається мене птахи почули за вікном.

- Так. - підтверджує гордо та нахабно Тимур. Я повільно переводжу погляд на Інну. Налякана та плаче чомусь. Не хочу в це вірити.

- Інно, це правда?

- Так,- схлипує, і повернувшись до мене обличчям, хапає за руки. - Пробач. Я давно хотіла тобі зізнатися. Поговорім і я все поясню.

- Ні.- я підіймаюся і просто йду. Все ще в ступорі. – Як так?- запитую себе, швидко діставшись свого купе, зникаю за дверима. Присівши на ліжко, все ще не вірю в почуте. Сльози зрадливо скочуються щоками.  За мить  у дверях з’являється Ігор. Проходить і сідає поряд мовчки. Обіймає мене за плечі та тулить до себе.  Він витирає мої сльози й тихо щось промовляє.  А я не чую. Лише слова на повторі в голові: «з нею зраджував, з нею…». Це був удар нижче поясу. Я так їй довіряла. А вона вчинила так, що сказати нічого. Тепер я вже не можу виправдати її.

- Соню, все буде добре, чуєш?!- витирає мої сльози й губами торкається моїх. Знову цей солоний присмак, чи то його губи, чи мої сльози.  Мій біль розтікається по венах, та втамувати його під силу тільки Ігореві. Поряд з ним я забуваю все, що змушує страждати. Ми провели разом цю ніч.  Та цього мені й хотілося. Відчути його, як тоді, і просто бути живою. Насправді, я  гадала, що так стане легше.Та ні. І не тому, що щось не так з нами. А просто віра у людей остаточно колихнулася  в мені. Як тільки Ігор не переконував мене, що це лише збіг обставин, я запевняла його, що вірити більше нікому не можу. Та йому вірю, мабуть, тому, що на межі смерті людина не може брехати собі й ми, побувавши там, більше не брешемо самим собі. Разом нам добре.

- Може ти вислухаєш її?- Спитав, рукою пестячи моє волосся. Я підняла голову з грудей коханого і поглянула в його рідні очі. Вони неймовірні, як і він сам. Можливо, так виглядає справжнє кохання. Нічого подібного до Тимура я не відчувала.

- Я тебе кохаю.- спокійно промовила. Він всміхнувся і, потягнувшись до мене, поцілував у губи.

- І я тебе.- прошепотів на вушко.  Більшого мені не потрібно.

Ми просто розмовляли про дрібниці, ніжачись в ліжку. Ігор задрімав, а я, дивлячись на нього, розмірковувала.  Як дивно! Життя перевернулося з ніг на голову за тиждень. А відчуття вічності не полишає. Все це тривало цілу вічність. Я не зможу її вибачити. І не тому, що це пов’язано з Тимуром. А тому, що вірила - Інна змінилася. Що стала на правильний шлях. За інших обставин, я б раділа за них. Та не такою ціною. Навіть, промайнула думка, що вони варті один одного. Чимось все ж схожі, своїм егоїзмом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше