Розділ 35. Кінець

Інна

О ні!  Я побігла у своє купе і зачинилась там. І хоч крик Тимура за дверима заважав не тільки мені, наміру пускати його не було. Я закрила обличчя білою подушкою наволочка якої пахла просто жахливо. Та на мить мені б хотілося задихнутися від цього запаху, щоб не відчувати того болю у серці. Він не просто показав мені, як це кохати по-справжньому,  він ще й дав зрозуміти, що кохання жахлива річ. Ти чекаєш коли тебе зжеруть твої ж емоції, почуття та пристрасть. Коли не в змозі встояти перед коханим та не можеш чинити подібне через подругу. Ну хіба таке можливо, га? Боже, чому я? Чому зі мною сталося саме так?  Невже від народження була непотребом і моє життя лиш кара для мене. Чому одним все, а мені нічого. Як так, що в інших було щастя якого мені не дано повідати та відчути.

- Інно, пусти. Інакше я зламаю ці кляті двері. - кричав Тимур. Та мене не хвилювали його слова.

Хіба двері це так важливо. Душа? Серце? Навіщо він зламав замки до мого життя, а потім ще й знищив усі коди. Я вже не належу собі, душа яка кочує за вітром. Чому ж мені випала доля покохати такого безсердечного хлопця? За що мені це?

Мої сльози разом з косметикою зіпсували всю білизну та чистоту кольору тканини. Та навряд чи зіпсують той запах, який вдихати вже було не сила. За дверима все ще був шум. Я просто нерухомо лежала на ліжку, бездумно схлипуючи. Як тепер жити? Як рухатися далі й куди? Орієнтиром для мене була Соня. Єдина рідна душа, якої мені тепер не бачити.

- Вона мене не пробачить! - промовила я вголос.

Двері відчинилися і Тимур увійшов, закривши їх за собою. Я не звернула на нього уваги. Та і мій вигляд мало хвилював. Того що він зі мною зробив не передати зіпсованим макіяжем. Присів на підлозі  біля ліжка і тихо спитав.

- Ти як?

Я мовчала, а він потягнувся витирати мої сльози. Його дотики були настільки огидними, що я миттєво піднялася і зникла за дверима. В туалеті я змила косметику. І, подивившись у дзеркало, усвідомила істину. Погань! Ось хто я!  Як такі можуть жити! Стадія ненависті переросла у фінальну. З туалету я не виходила довго, поки не виплакала все, що було. І, здається, лише пізно ввечері, повернулася до купе, відчувала себе змореною та стомленою. Лягла на ліжко і просто вимкнулася.