Розділ 40 . Соня

Соня

Поки дісталась дому сестри,  остаточно змучилась.  Годинна була пізня, близько дев'ятої. Встигла прийняти ароматну сольову ванну, поки сестра вкладала спати маленьке бісеня, свою трирічну донечку. Мишко, чоловік сестри був у відряджені, тому ніхто не заважав нашим відвертим розмовам вночі.  Ми тихенько пили чай на кухні. 

- Ти нас так налякала.- сказала сестра.

- Я знаю, Надю, знаю.- відповіла, мимовільно киваючи головою. – Я й сама скажено злякалася.

- Ти обіцяла все розповісти.- цікавість сестри безмежна.

- Я й не проти. Мені є про що подумати й хочу твоєї поради. Знаєш, цей тиждень перевернув мій світ з ніг на голову. Я розійшлася з Тимуром.

- Ну, нарешті,- усміхнулась сестра і я здивувалась.- Він мені ніколи не подобався. Хоч він не поганий хлопець, та тобі не підходить. І що той засранець вже накоїв?

- Він зраджував мені.- після короткої паузи, додала - з Інною.

- Ого,- здивувалася Надя.- Та це не дивно, вона ще та штучка.

- Ні, вона хороша. – заперечила.- Та я не стала навіть говорити з нею. Коли дізналася правду відразу пішла. А, до речі,  я можу пожити в тебе, поки не знайду квартиру?

- Ну звичайно. Тільки розкажи мені все детальніше, що там сталося в тій Одесі?

 Я розповіла сестрі захопливу на її думку історію пригод під час літньої відпустки. Вона похвалила мою фантазію, все ще не вірячи моїм словам. Та на жаль, чи на щастя, все що сталося було не лише правдою. Це був шалений досвід.

За порадою сестри вирішую все ж поговорити з Інною. Надя вміє переконувати. Як психолог, вона обрала правильну спеціальність. Слухати й радити вона вміє чудово. 

Пів ночі ми теревенили про всілякі дрібнички, поки не заснули. А вранці мене чекав сюрприз. дель розплющивши очі, я помітила сестру біля свого ліжка. Здивувалася і відразу ж підвелася. Надя всміхалася мені й протягувала до рук телефон, який я лишила в передпокої ще вчора.

- На,- пускала задоволені бісики,- з самого ранку дзвонить.

- Дякую.- взяла з рук мобілку. Надя вийшла, лишивши мені саму.

Поглянувши на дисплей, мене чекали повідомлення.   Одне від Інни, і мої рівні лінії брів зігнулися від здивування. Невже вона не розуміє натяків, я не хочу з нею говорити, принаймні зараз. Тому я не стала його відкривати, лишила у спокої. Інші були від Ігоря, тому всміхнувшись я відкрила чат.

Оу, як мило, пише, що сумує і хоче мене побачити. Схвилював час першого повідомлення, третя ночі, чому це він так пізно не спить. А вранці, спозаранку, о шостій написав: "Доброго ранку, кохана!". 

Я звичайно ж відповіла йому, написавши що теж скучила і кохаю. 

Вдень я допомагала сестрі з малечею, ходила з нею до парку. Настюша спритна дівчинка, ганялась за нею постійно. Переглядала оголошення про оренду квартири. І знайшла кілька хороших варіантів поряд з роботою. Лишалось лише подивитись їх. 

Ввечері, як і планувала,  приїхала на квартиру, щоб поговорити з Інною та забрати деякі речі.

Не заставши її вдома,  вирішую почекати.  Щоб зайняти себе чимось,  готую вечерю.  Пасту з горіховим соусом, улюблена страва Інни, з тих, що я готую.  Подруга повертається, коли все майже готово.  Здивовано зустрічає мене на кухні.

- Привіт.- говорить перша. Я лише кидаю на неї свій погляд і киваю.

- Вечерятимеш?- запитую, без зайвих емоцій.

- Не відмовлюсь.- погоджується і, лишивши сумку у коридорі, проходить.

- Добре. Бо я хочу поговорити, - сідаю за стіл, додавши.- Перед тим як піду назовсім.

Інна засмучено опускає очі  й сідає за стіл. Вечеряємо мовчки,  вагаюсь починати розмову, та час, на котрий вже замовила таксі добігає. Треба бути рішучішою. 

- Ти хотіла мені все пояснити?- пригадую, лишивши їжу, підводжу очі.

- Так. Соню, я хочу розповісти тобі все, що сталося насправді. - теж лишає їжу і відкидається на спинку стільця.- І наперед скажу, мені прикро і соромно.

- Я тебе слухаю. - Суворо продовжую тримати маску байдужості.

 Інна розповідає, як пів року тому, напившись, вони з Тимуром переспали. Як потім вони зустрічалися. А коли Інна не змогла більше, то кинула його і вже місяці два не бачила. Весь час бубонить про шкоду та жаль. А я відчуваю лише образу. Як би не хотіла не ображатися, вибачити й забути, та не можу. Не так просто, не цього разу.

- Інно, я не ображаюся, та довіряти тобі більше не можу. І я зараз забираю речі. Поки не готова спілкуватися з тобою як раніше. Можливо колись.- підіймаюся і виходжу.

Викликавши таксі, спускаюся з валізами на вулиці. Таксист ввічливо допомагає завантажити речі й, сідаючи в таксі, чую дзвінок телефону. На дисплеї номер Ігоря. Я усміхаюся і беру слухавку.

- Привіт.- голос коханого додає мені оптимізму.

- Привіт. Як ти?- запитує Ігор.

- Все добре. Тільки речі забрала з квартири. Їду до сестри. Поки в неї поживу.

- Поговорила з Інною?

- Так. Поговорила. Але ж я говорила, не можу поки що вибачити їй.

- Я розумію. До речі, люба, не зможу завтра зустрітися з тобою. На роботі у мене завал. Генка полетів на відпочинок, тепер  все на мені.

- Шкода, я скучила.- засмучуюся.

- І я шалено сумую. Та обіцяю, що невдовзі ми побачимося.

- Я тобі вірю. Цілую. Бувай.

Голос коханого здається стривоженим. Невже у нього щось сталося. Я починаю хвилюватися. Хотіла б йому допомогти, та сама маю вийти на роботи  й працюватиму за трьох. Співробітники у відпустках, і доводиться виконувати потрійну роботу. Пізно ввечері, я дісталася дому сестри. І вмостившись на дивані, який був у вітальні, ми дивились фільм мовчки. Надя хотіла вислухати мене і дізнатися результат розмови з подругою, та мені не під силу було говорити. Відмовчуючись, та пообіцявши що розповів все пізніше, вона дала мені спокій.