Розділ 44. Соня

Соня

Покидаючи офіс, я поспішала додому. Мене здивував пізній дзвінок Тимура.  Не мала бажання говорити з ним, підняла слухавку скоріше з цікавості. Спокійним тембр з кінця слухавки просив про термінову зустріч у кафе поблизу парку де ми часто гуляли. Я погодилась. Дивно було бачити колишнього і більше не відчувати тепла.

При зустрічі поводив себе дивно, хоч і врівноважено. Жодного зайвого дотику чи то докору.  Отримавши свій напій ми вмостились за столик. Перше, що він запитав, так це Інна. Його цікавила інформація про подругу.  І я в шоці, я його вже не хвилюю.  Минули кілька тижнів, а наших стосунків наче й не було взагалі. Мене здивувало його питання і розчарувало одночасно.

- А навіщо це тобі?- вдивляюсь у його очі. Тимур відводить погляд та я помічаю настільки очі сумні. Тому відповідаю, не допитуючись.- Що саме тебе цікавить?

- Все. Розумієш, мені не байдужа Інна. – крутить у руках серветку.- Вибач, що говорю про це з тобою, та у неї крім тебе нікого немає.

- Так, Тимуре, - опускаюся на спинку стільця і продовжую.- Крім мене у неї більше нікого не було. Мати давно померла, вітчим був мерзотником і ображав Інну. Тепер вона самотня. То ти її кохаєш?- питання змушує його зробити поспішний ковток кави тремтячими руками.

- Так. Я її кохаю. Я розумію, що тобі неприємно це чути.

- Ні, - перебиваю його.- Все добре. То в чому проблема?

- Інна відштовхує мене. Я запропонував їй стосунки, а вона відмовила. Виправдовуючись, що я зовсім її не знаю, – Тимур справді змінився. Ніякого блазнювання та лицемірства. І це лякає.  Чому ж раніше я не помічала яким він може бути хорошим? Вся справа в мені чи в ньому? Справді образливо що не лишила сліду у його житті. Не сумує, не просить пробачення.

- Що ти думаєш?- повернув мене з роздумів.

- Що?

- Причина. Чому вона так сказала.

- Тимуре, - я прокашлялась. - Я не маю права про це говорити. Інна колись довірила мені таємницю. Я напевне знаю, що тобі не розповість ніколи.  Та якщо ти так впевнений у своїх почуттях  я тобі скажу.

- Я впевнений, – покивав головою.

 - Добре.

Я розповіла йому все огидне, що на думку Інни, було в її житті. Тимур підводив брови, знизував плечима, та прикривав рот руками. Це вразило його. Зміст історії ранив і змушував думати. Думати в першу чергу над тим, чи зможе він не зважати на все це.

- Тепер ти розумієш, що вона мала на увазі. Тому подумай добре, чи зможеш ти бачити в ній тільки хороше. – Я вже зібралася йти, та зупинилась. Повернувшись поглянула на Тимура, який вдумливо поглядав у вікно.- Не знаю чи це тобі допоможе, та … Під час нашої розмови, Інна зізналася що теж кохає тебе. Та прийняти себе їй важко і вірити комусь теж.  Бажаю успіху.

Я покинула  заклад з дивним відчуттям. Вже не відчуваючи до них нічого крім жалю. Як дві людини відчуваючи щось взаємне можуть руйнувати своє щастя.  У кишені  залунав дзвінок. Я мимовільно дістала телефон і відповіла.

Голос Ігоря був сердитим, та він не пояснював причини. Вимагав лишень швидко приїхати до нього. Це мене страшенно налякало. Я мчала до нього на всіх парах, відхекуючись вже біля дверей.

Ігор зустрів мене з посмішкою, ледь прочинивши двері. Попросив закрити очі й довіритися йому. Що? Я так мчала, гадала щось жахливе сталося, а він спокійний і веселий. Що ж мені ще робити, звичайно довіритися коханому. Ігор прикрив рукою  мої повіки й, тримаючи за руку, повів за собою.

Через кілька хвилин, проплентавшись через довгий, на мій погляд шлях, Ігор забрав руку. І промовив на вухо тихенько «відкривай». Повільно розплющивши очі, відкрила рота від подиву.

На мене чекала вечеря при свічках і букет червоних троянд. Я повернулась і обійняла Ігоря. Звичайно ж від щастя. Хоч хвилину тому готова була прибити за такі жарти. Ігор відкоркував шампанське і наповнив фужери. Промовивши тост, я повільно проковтнула напій, щоб відчути його багатий смак. Заплющила очі. Солодкий присмак на губах змусив прикусити губи.

Розплющивши очі, перед собою я помітила маленьку коробочку, яку Ігор простягав мені. Усередині була маленька, витончена каблучка про яку я колись так мріяла. Знак безкінечності з діамантовими камінчиками посередині. Хіба не краса?!

Я милувалася каблучкою, поки Ігор не промовив «Виходь за мене». Ступор привів мене до тями. Не відразу зрозуміла що це реальність. Поставивши келих, повільно простягнула руку Ігореві. Він одягнув каблучку мені на палець, нагородивши палким поцілунком.