Розділ 45. Ігор

Ігор

Вона погодилась. Ніколи так не поспішав. Боюсь її втратити. Як не вчасно знову на горизонті виплив Тимур. Якого чорта дзвонить й запрошує на зустріч. Якщо він сподівається, що зможе її повернути, то помиляється. Соню я йому не віддам! 

Тим паче, тепер вона моя наречена. Він не посміє.  Хоч з цим у мене все добре. Бо, чесно кажучи, я  у відчаї. Величезні боргові рахунки від партнерів просто звалюють наповал. Як так, то! Адвокат переконує мене, що Генка ретельно все спланував й прикривається своєю дружбою.

Не знаю кому вірити.

Я був певен, що ця людина ніколи не зрадить. Він був поряд й при гірших умовах. Й цінував мене не за гроші. Коли мої батьки загинули і я лишився сам з тринадцятирічною Вікою, був моєю підтримкою й опорою.

Я не вірю йому. Це зрада! Я не повинен так чинити. Важко прийняти рішення. Та обміркувавши всі за й проти, вирішую закрити свій бізнес. Тепер він провальний. У мене виникла інша ідея під час розмов з Сонею.  Туристичний бізнес. Тури по світу з активною програмою. Та це все попереду. А зараз треба підписати папери про продаж бізнесу. 

В офісі знаходитись нестерпно. Новина пробіглась хвилею обурення серед робітників. Я пообіцяв їм, що всі залишаться на своїх місцях, та сам не певен, що так буде. Сумні очі й розмови про пошук роботи змушують сумніватись. 

- То що, підписуємо?- адвокат перериває мої роздуми.

- Так.- підписую папери. Тисну руку партнеру й покидаю офіс.

Так бридко на душі давно не було. Зрадив мрію, зрадив людей. Іншого виходу не було, на жаль. Я вірю, що все буде добре. Борги фірми оплачені і тепер вона працюватиме у звичному ритмі. 

Намотавши кілька кіл містом на авто, я зупинився біля офісу Соні. Четверта вечора. Зарано. Треба викрасти її. Думка про неї підняла настрій. Діставши телефон, набрав її.

- Кохана, я поряд. Може втечеш з роботи.

- Ігорю, я не в офісі. - голос видається стурбованим.- Я зараз на зустрічі. Тимур наполягав і я погодилась. У тебе щось термінове?

Якого біса! Тимур наривається. Злість пронеслась тілом. Рукою гепнув по керму, вилаявся, прибравши слухавку трохи далі.

- Де ви? Я приїду,  - треба пояснити цьому покидьку. 

- У ресторації на Горном.

- Скоро буду, - кидаю слухавку й направляюсь туди.

Дурні думки переслідували мене дорогою. А що як він хоче повернути її. А може Соня й не проти. Я перевищив швидкість, та як на зло мене зупинили патрульні. Довелось довго пояснювати що я тверезий і випадково перевищив. Оформлення протоколу зайняло хвилин двадцять. Присівши в авто, я помітив пропущений. Телефонувала Соня. Набравши її, відповіді не отримав. Це розізлило ще більше.  

Влетів в ресторацію. Ураганом промчав повз столики. Підійшовши до мило воркотівших Соні з Тимуром, навис над ними. 

- І як це розуміли?- заволав на весь зал. Відвідувачі пронизали мене невдоволеним поглядом та почали шепотітись. 

- Ігорю,- Соня підняла брови догори й підвелась - ти чого? Присядь, я тобі зараз все поясню.- та я й чути не хотів,  стискав губи й мріяв зацідити Тимурові кулаком у його бридку посмішку. 

- Що тобі від неї потрібно?- схопив Тимура за сорочку й підтягнув догори. Той вхопився рукою в мою, та іншою став відштовхувати мене.

- Заспокойся!- промовив крізь зуби. 

Мене було вже не стримати. Я повалив його на підлогу й став гамселити. Не тямив що творю. Офіціанти розтягли нас по сторонах. Тимур рукою втирав кров з розбитої губи. А я все ще стискав кулаки. Соня, закривши руками обличчя, схлипувала від сорому. Кинувши на мене злий погляд, пішла на вихід. Випроставшись з рук офіціантів, я помчав за нею. На вулиці зупинив її й міцно стис в обіймах. 

Вона мовчала. Я чув схлипи й важке дихання. Боявся поглянути в її розчаровані очі. Я не зміг! Не стримав себе. Винний, добре знаю це. Та думати запізно. 

Вивільнившись з моїх міцних обійм, вона поглянула на мене заплаканими очима. Довго вдивлялась у мої очі, а потім, протерши рукою обличчя, мовила:

- Ігорю, ти розумієш взагалі що робиш?

- Соню, вибач - промовив пошепки.- Я винний! - руками обійняв її за плечі.- Як я можу спокійно дивитись на вас?

- Тимур попросив допомоги, а ти накинувся на нього з кулаками не розібравшись.

- Вибач.

Соня обійняла мене у відповідь, лобом торкнувшись мого чола. Вперше я злякався так сильно. Злякався своїх почуттів. Як я міг бути таким нерозсудливим. Під впливом емоцій натворив дурниць. 

Пізніше ми вже сиділи в авто й мовчали. Я дуже хотів поділитися з нею новинами.

- Я продав свій бізнес.

- Що?- відскочила від спинки крісла й наблизилась до мене.

- Я не говорив тобі, у мене проблеми виникли після повернення. Моя фірма банкрут. І єдиним правильним рішенням було продати її конкурентам. 

- Чому ти нічого не сказав?

- Ти б нічим не зарадила та й не хотів тебе турбувати своїми проблемами. Сьогодні я підписав папери про продаж. Трішки сумно. 

- Мені дуже шкода, любий - опустивши голову мені на плече, обійняла. 

- Соню, - поглянув на неї з усмішкою. - У мене є ідея, - вона підвелась і поглянула на мене з цікавістю. - Пам'ятаєш ти говорила про ексклюзивні тури по світу?

- Так. А що?

- Я хочу спробувати. Ти ж мені допоможеш?

- Звичайно, - усміхнувшись, Соня потягнулась до мене й поцілувала.  

Моя злість зникла як і не було. Чим я завдячую коханій. Заспокоїти мене вдається за кілька хвилин. Вечеряючи, ми обговорювали бізнес - план нашої спільної справи. І хоч звільнятись вона не хотіла, обіцяла, що буде допомагати мені в усьому й частину обов'язків перейме. Для мене найважливіша її підтримка.