Розділ 65. Інна

Інна

"Лицемірна любов – гірше ненависті. "(Пліній)

"Той, хто кохає по-справжньому хоч одну людину, кохає весь світ. "(Фромм)

Моє повернення було вірним. Я виявилась зайвою і змарнувала кілька дорогоцінних годин. А могла ж збирати папери й спокійно готуватися до переїзду Свєти. 

За що мені це все?

У потязі я довго думала над змінами, що стались. 

У серпні ми поїхали з Сонею на море. Я досі пам'ятаю, як вмовляла її лишитись. Втім я не проти компанії, але ж Соня бурмотіла весь час про Тимура. Її балаканина змушувала нити незагоєні рани. Тому я й хотіла побути сама. Гадала, що поїду і відпочину від них. Знайду якогось хлопця, розважусь. А раптом би я зустріла свою долю. 

Та все обернулось проти мене. Зникнення подруги, зустріч з Тимуром. Ця пригода відкрила для мене його з іншого боку. Він завжди був загадкою, до того ж найвищої складності.  Тоді ж мужньо тримався, хоч його зрадили й покинули. 

Яким же все-таки насиченим виявився цей рік. От тільки у мене стільки сталося. А що вже говорити про Соню. Скільки разів вона боролась за життя Ігоря. Витримка звідки й узялась. 

Сварка з Сонею. Як соромно було дивитись їй у вічі, коли вона дізналась правду. Я тоді так боялась, що подруга мене кине. Так  і сталося. Я була надто залежною від неї. Але ж це колись повинно було статися. Навіть якби вона не знала правди, рано чи пізно з'їхала б до хлопця. 

Розмова з Тимуром. Його освідчення стало для мене шоком. Коли він просив другий шанс, я не могла повірити. Та як виявилось проблема була в мені. Я не була готовою ділитися з ним своїм життям. Та він все одно дізнався про моє бридке минуле. Найдивнішим було знаходження сестри.

Світлана, справжнє світло у моєму життя. І цим я завдячую Тимурові. Саме він наполегливо рився у моєму минулому і знайшов сестру.  Він став тим, хто заповнив моє серце щирим коханням. 

Повернувшись до столиці, я почала збирати папери. 

Довжелезні черги до кабінетів, купа супутніх довідок щоб отримати одну. А потім чекання результатів, запитів та довідок. Безглуздішими справами я ще не займалась. Зідзвонюючись з адвокатом, уточнювала дати суду. 

Через кілька днів після повернення мені зателефонувала Соня. Я здивувалась дзвінку. Гадала, що наша дружба вже жевріє на дні вулкану, та ні. Подруга запросила в кафе поговорити. Я не могла відмовитися. Поговорити нам справді є про що. Як багато я хотіла їй розповісти про сестру, про цю ситуацію, яку мені ніхто не пояснив.

Я з нетерпінням чекала вечора, що зуміти вислухати й почути відповіді. Соня вже чекала на мене за столиком. Коли я прийшла, нам відразу ж подали напої. 

Подруга виглядала свіжо й щасливо. З останньої зустрічі було не впізнати. Русе волосся укладене хвилями випромінювало чистоту та блиск. Усмішка, сяючі очі. Та чудова, ніжного кольору сукня, що підкреслювала її витончені форми. 

- Нам стільки всього треба обговорити - всміхаючись, повторювала Соня.

- Так, ти права,- не хотілось псувати ідилію.- Багато чого. За кілька днів сталось так багато.

- Так, Інно. Я знаю про Тимура,- відставила чашку й поклала співчутливо руку на мою.

- Розкажи мені все з початку,- попросила з надією почути те, що причин для розриву не було.

- Інно, я навіть не знаю чого почати. Ти поїхала. Ігор зник. Тимур був поряд. Коли я не могла зв'язатися з Ігорем і розпач доводив до істерики, він був зі мною Підтримував, втішав, допомагав. Чесно, я не очікувала, що Тимур на таке здатен. Він так відважно тримався. А коли я трупи впізнала, взагалі. 

- Які ще трупи?- цього я ще не чула.

- Спочатку ми вважали, що Ігор загинув. Мені довелось впізнавати тіла. На щастя, серед них Ігоря не виявилось. Тоді ми піднялись в гори. І добре, що знайшли його. 

- Ти мені про Тимура розкажи? Як він себе поводив?

- Він просто був поряд і підтримував мене. Допомагав чим міг. Так, я визнаю, що ридала у нього на грудях. Але не більше.

- Але Тимур це сприйняв, очевидно, серйозно.

- Так. Я помітила, як він на мене дивився, - знизила голос і підсунулась ближче.- Інно, ти мене вибач, та я говорю як є. Підозрюю, що він щось відчуває до мене.  Після знаходження Ігоря він сам не свій. Пиячив, пропадав днями й ночами. Я, звичайно, змусила його повернутись та вже два дні, як  його не бачила і не чула. І чесно кажучи, не збираюсь. Ігор, якщо дізнається, буде скандал. 

- Ревнує?

- Ще б пак. Він просто скаженіє, коли чує про Тимура. Але ти можеш не хвилюватися. Ми з Ігорем подали заяву до РАГСу.

- Я дуже за тебе рада,- всміхнулась краєм губ. Та думки у мене були зовсім не про це.

- Інно, краще скажи як твої справи? Що там Свєта?

- Вона зараз в інтернаті. Я збираю довідки, та мені потрібні свідчення Тимура на суді. А він, на жаль, не з'являється. 

- Я обіцяю, що поговорю з ним. Та й взагалі я впевнена, що все буде добре. Інно, ти потерпи трішки. Я вірю, що все налагодиться. Тимурові потрібен час, та й тобі теж. 

Надії Соні мене заспокоювали. От тільки віри не достатньо для здійснення планів. Я все ж зважилась і написала йому повідомлення. Треба ж було якось нагадати про свідчення й потребу в ньому. 

Тимур не відповідав. Та я сподівалась. Нарешті всі довідки були на руках. І я пакувала валізу вдома.

У двері подзвонили і я побігла відчиняти. Це був кур'єр, що передав мені пакет з документами. Відкривши конверт, я прочитала папери. Отже, Тимур вирішив надіслати свідчення поштою. А мене бачити він не хоче. 

Примостившись на підвіконні, я запивала втрачені надії вином. Все, сил більше не було. Як можна вірити в те, що все буде добре, коли все так жахливо. Моє покарання не стало чекати іншого разу, вирішило добити зараз.