Глава 38

– Ніяк не надивлюся у твої чарівні очі. Дозволь тебе поцілувати?

Голос Світлицького я впізнала б навіть у космосі. Я бачила його поміж натовпу, проте наші погляди не перетиналися. І я раділа цьому. А зараз він стояв з іншою й говорив їй ті ж самі слова. Це не просто обурило мене, а ввело в гнів. Мало того, що цей покидьок підставив мене, так він тепер ще й стоїть з іншою. Так хотілося їх там потурбувати, проте я чекала. Схоже, вони так захопилися одне одним, що й мене не помічали в темноті.

Мені не вдалося впізнати дівчину одразу. Та й Світлицького я навряд чи взнала б, якби він голос не подав. Парочка солодко поцілувалася, а потім дівчина захихикала. І в тому ідіотському сміхові я впізнала Олю. От дурепа, він же недостойний... Хоча, що тут говорити, сама така була ще вчора...

Стиснувши в руці телефон, я почовгала до них. Ну захотілося мені драму розіграти, а що такого?

– Богдане...?

Вирячила очі ображено. Шкода, що в темноті він нічого не помітив.

– Марійко...

Хлопець явно не очікував мене тут побачити. От казанова! А я ще, ідіотка, Іллю бабієм називала. Який, до речі, за весь час з жодною дівчиною помічений не був. Ну хіба що з Софією, але у їхніх відносинах ще треба було розібратися. Можливо, вони просто друзі.

– Не очікувала я від тебе такого.

Вдала, ніби образилася. Хоча насправді готова була хлопцеві очі вишкрябати від злості. А от Олю чому жаліла. Він не вартий навіть моїх ворогів.

– Марійко, зачекай, я все поясню...

Богдан зробив крок вперед, а мені стало бридко від самої себе. І як я могла думати, що закохалася в такого неприємного хлопця? А точніше, думала, що закохалася. Хоча насправді справжні почуття відчувала до іншого...

– Олю... Не вір йому, – захитала головою, – вчора я чула від нього ті ж самі слова...

– Маша, ти все неправильно зрозуміла... – став виправдовуватися Богдан, ніби в дешевій мелодрамі. Дурень, чи що? Справді думав, що я буду слухати його?

– Ти просто заздриш, що він обрав мене, а не тебе! – Оля подала голос. Вона тримала Світлицького за талію обома руками, ніби боялася, що хлопець втече. Сліпа, якою ще вчора була я.

«І чому я витрачаю на них час?» – подумалось мені. Краще б з дівчатами ще одну партію в карти зіграли і то більше задоволення отримала б.

– Богдане, навіть не смій дивитися в мою сторону! – вдала, що серджуся. Хоча насправді мені було до них фіолетово. Я викинула думки про Світлицького геть і закидала їх уявними гнилими овочами. Хоча не завадило б справжніми. І не думки, а самого хлопця. Та нічого, нехай живе!

Розвернулася та й попрямувала до подруг, залишаючи позаду все, що здавалось коханням, аби заново переписати пам'ять про справжні почуття.

– Він виродок, Маша! – кричав мені в спину Богдан. – В нього купа дурних таємниць!

Не обертаючись, тицьнула в темноту середній палець.

– Пішов ти, Світлицький! – відповіла йому, проте шум хвиль заглушив мій голос.

Дівчата майже розійшлися, мене чекали лише Настя та Женя. Ну і поряд з ними товклася надзвичайно розгублена сьогодні Софія. Її пригнічений вигляд змушував мене задуматися над їхніми з Іллею відносинами. Певно, теж бачила, як ми обіймалися... Мені хвилюватися з цього приводу? Чи просто проігнорувати? Обрала останній варіант.

– А де Вікі? – запитала в дівчат, насупивши лоба.

– А вона вже собі якогось хлопа підчепила, – заусміхалася Настя.

– Вона з Ігорем, – вмішалася Софія. І чого б це їй лізти в нашу розмову? Ігореві я, звісно, довіряла, він же ж друг Іллі (з команди «І»), тож і про подругу хвилюватися було нічого.

Щойно ми зібралися йти до своєї кімнати, Софія знову ж подала голос.

– Маша... – тремтячим голосом покликала мене. – А що з Іллею? У мене мобільник зламався просто, а його весь день немає. Я хвилююся...

Мені було неприємно. Хотілося послати дівчину вслід за Світлицьким та ще й копняка під зад додати. Якого дідька вона про мого Іллю хвилюється? Ну що за день такий напружений?

– Все з ним гаразд, – сухо відповіла їй, не дивлячись в очі, – а от Ніна Кирилівна в лікарні, їй сьогодні стало зле. Ілля зараз в місті. Ще запитання будуть?

Бачила, що Софія розслабилася, тому розвернулася та й пішла, не прощаючись. Забагато честі!

– Дякую! – щиро вигукнула вона мені в спину. Навіть якось недобре від нього стало. Я могла б і більше ввічливіше повестися. Але з іншої сторони, чому та Софія так переймається за Іллю? Невже між ними щось є? А як же... я?

В кімнату я повернулася злющою. Поки йшли з дівчатами, передумала про все на світі. Накрутила себе, що Ілля такий же, як і Богдан. А раптом так і є? Що як вони там посперечалися між собою, хто першим мене «підчепить» або чого гірше... Навіть голова розболілася від тих думок. Хотілося лягти спати й ні про що не думати. Але щойно моя голова торкнулася подушки, як у кімнату залетіла щаслива, задоволена Вікі й стала з емоціями розповідати, який Ігор прекрасний і як у них все гарно складається.

Я слухала подругу й мені ставало легше. Злість відступала, а на зміну їй приходило умиротворення. Серце підказувало, що все в нас буде гаразд. І в мене, і в Іллі, у Вікі з Ігорем. Навіть у Світлицького з Олею. Адже попереду ще все життя. Нас ще чекає так багато всього, що й за ніч не перелічити.

– Він подарував мені трояндочку! – кружляла з квіткою в руках Вікі. Вона вальсувала по колу, час від часу притуляючи ту рожеву красу до грудей та зітхаючи, мов якась принцеса після зустрічі з принцом.

А мені квіти дарували лише на Міжнародний жіночий день та день народження. А просто так жодного разу. Ні, я не заздрила Вікі. Просто хотілося й собі отак кружляти кімнатою від радості. Натомість моя радість знаходилася десь далеко й вже, напевне, спала. Вирішила цей факт перевірити, тому надіслала Іллі смс.

«Що тобі подарувати на День народження?»

Сама не знала, чому написала перше, що в голову стукнуло. Підрахувала скільки залишилося до його свята. Чотири місяці. Чи могла я сподіватися, що ми з Іллею будемо разом такий довгий термін? Могла лише мріяти...

«Хочу торт!» – прийшла відповідь.

«Я спечу тобі найсмачніший у світі медовик! За бабусиним рецептом!»

«Круто! Мама завжди готувала медовик на мій День народження.»

Мені так захотілося його обійняти прямо зараз, що навіть сльози на очах виступили. Я шалено сумувала.