Глава 4

   Надгробок без знаків і будь-яких виступів, щоб відкрити. Склеп, глибоко під землею і я в ньому, безпорадний та роздратований. Ясно, що за задумом, сюди можна попасти через дуже великий ланцю завдань. А ще потрібні якісь вміння, щоб це відкрити й таке інше, в стилі ігор. Але жаба душить йти звідси з абсолютно пустими руками. Для початку,  я дуже уважно, з вогнем в руках, передивився стіни склепу. Нічого не знайшов, або нічого нема, або потрібні унікальні навички. Надгробок виявився дещо більш інформативний. По боках, приблизно на першій чверті від верху йшла лінія. Схоже, це розділення на труну і кришку, отже, повинно відкриватись. Просто пихнути на бік не зміг, можливо просто не достатньо сили. Намагання підвантажити мечем теж не увінчались успіхом. Повернувся до печери, знайшов пару камінчиків. Від ударів о саркофаг шов доволі тихий звук. В результаті з'явилось декілька подряпин, отже, ця штука може бути розбита.

   Через три години зусиль, які зводились до пошуку нових каменів, та розбивання одного з кутів надгробку, я вийшов в реальний світ. По-перше, потрібно перекусити, а то зранку не хотілось. По-друге, така метушня мене відверто бісить. І кинути не хочеться, і продовжувати ледащо. Щоб відірватися кола від думок, вирішив сходити до магазину. В наш час прийнято просто робити замовлення з привозом додому. Досить зручно, зайшов, вибрав товари, або їжу, замовив. Через хвилин 10-30 все вже в тебе. Знову роботи, люди тільки віддалено контролюють. Проте, магазини залишились, дещо змінивши формат. Тільки живі продавці, адже всі, хто приходить в магазин, шукають дещо більше, ніж просто товар. Ось і я вирішив урізноманітнити свою повсякденність та прогулятись.

   Продавець мене порадував, кожен товар не тільки огорнув в папір, ще і розповів, як краще готувати. Я красно подякував, приємно розмовляти з реальними людьми, а не їх зображення на моніторі. Дорогою додому старався йти неспішно. Закрити себе в чотирьох стінах устигнути. Нагородою за таке рішення стала підслухана розмова. Вірніше, я не намагався підслухати, просто дві дівчини попереду дуже голосно розмовляли. Схоже, вони були під враженням, а тому не дуже контролювали емоції. Саме головне в їх розмові — активізувались гільдії. Набір гравців, переманювання, початок бойового злагодження, самим перспективним навіть заробітну плату обіцяють. Цей момент мене відверто зацікавив. Якщо пройти відбір, можливо не хвилюватись про гроші. Це виглядає надзвичайно цікавим. Навіть загорівся ідеєю знайти трохи більше інформації про гільдії, їх запити та інше. Правда, дійшовши до свого під'їзду, запал я зменшив. Завжди є друга сторона монети. Доведеться виконувати накази. навіть ті, що не хочеться. А з таким успіхом краще вже в армію. Вже в себе у квартирі вирішив, що вступати буду тільки в ту гільдію, яка мені сподобається правилами, контрактом і так далі. Просто гнатись за винагородою точно не варто.

   Приготував поїсти швидко. Заходити на форум не став, щось не тягнуло. Перебирати сотні розмов, щоб знайти справді цікаву, це те ще завдання. Просто приєднався до системи й пірнув у гру. Швидко, без вагань, немов тільки цього і чекав. Знову склеп, знову пошук каменів для биття по надгробку. Чергового разу, шукаючи камінь, довелось відійти майже до місця моєї появи в печері. Згори почулись голоси. На фоні неба стало видно два силуети. Гравці намагалися стати альпіністами, та спуститись до мене. Я аж плечами пересмикнув, навіщо мені таке щастя? Їх більше, приб'ють і заберуть все собі, правда, поки не знаю точно, що саме. Жаба з хом'яком почали танцювати гопак. А розум розпочав пошук варіантів виходу з ситуації. Бій в печері для мене дуже невигідний, сила та спритність низькі. Просто сховатись нема де, де і склеп знайти легко. Доведеться бити поки вони не стали на землю, на стіні їх рухи будуть значно сковані.

   Проблема вирішилась сама, поки я думи думав. Один з юних альпіністів зірвався, зачепив іншого. З прекрасною, триступеневою лайкою, ці два персонажі полетіли до долу. Звуку “шмяк” не було. Я почекав хвилин три, щоб не нарватись і вийшов поглянути, що мені залишили ці кадри. Дві мотузки, 20 мідних монет, два коротких кинджали та одна кірка. Остання мене порадувала до сліз. Не втрачаючи часу, я поповз до склепу. Одне діло бити незручними каменюками, зовсім інше — кіркою. Ось я і почав з завзяттям лупити по надгробку. Навіть цікаво, що першим зламається, камінь чи кірка? Як не дивно, розійшлися в нічию. Кірка зламалась, але змогла пробити достатньо широку дірку, щоб можна було шарити в гробу.

   Спочатку намагався руками пошарити, але не зміг дотягнутись до дальньої стінки. Взяв уламок кірки, і використовуючи її, як гачок, шарив по всіх кутках. На весь гроб, знайшов всього один шар. Розмір приблизно 4 тенісних, дуже темно-фіолетового кольору, монолітний, непрозорий. Ніяких підказок стосовно шару не випливало. Більше здобичі знайти не вдалося. Я сів на землю і ще раз розглянув кульку. Цікава, чимось притягує погляд, але абсолютно нічого не можу з нею зробити. Спробував потерти, як Аладін лампу, знову тиша. Для впевненості, повторно перевірив гроб, пусто. Маячня якась, предмет є, все загадково, а зробити нічого не можу. Залишатись в склепі далі не має сенсу. Я зібрав речі, погасив вогнище і спробував вийти в печеру. Просто йти на респ не цікаво, є ідея спробувати вилізти.

   Системне сповіщення: “Знайдено кристал Рівноваги. Аналіз завершено, кристал активовано. Ви являєтесь володарем кристалу Рівноваги. Вам поставлять декілька питань. Всі відповіді повністю конфіденційні, Не говоріть, просто поглядом виберіть потрібну, або поглядом напечатайте на віртуальній клавіатурі. нікому і ніколи не розповідайте про ваші варіанти відповідей.”.

   Від несподіванки я врізався головою об стелю, послизнувся лівою ногою і припечатав носом об землю. В цій позі мене і застали питання.

   - Виберіть шлях: народження, створення, смерть, руйнування, вічність, біль, ейфорія.

   - Народження.