Лутш - Занурення

Глава 7

   Переді мною стояв маг. Точно такий самий, як всі інші жителі цієї печери, але з посохом. На вершині  палки був причеплений, дуже хитро, шар, весь чорний. На пальцях дуже добре було видно два кільця. А на шиї виблискував медальйон. Маг, причому, досить непогано укомплектований. У мене проти такого противника лише один шанс, нав'язати ближній бій і надіятись. що у його просто нема навичок такого бою. Що я і почав робити. На максимальній для мене швидкості кинувся вперед, але не по прямій, а намагаючись рухатись зигзагом. Не прогадав, маг відразу пальнув в мою сторону чорним променем з посоха. Камені на землі, куди вдарив промінь, розлетілись. Ого, так тут сили хоч віднімай. Меч сам ліг в мою руку, коли до цілі залишилось метр, а другий промінь с посоху знову пройшов повз мене. Не судилось, мій удар маг легко відбив самим посохом. Схоже, по спритності він не поступається своїм друзям. У відповідь мені полетів удар лівим кулаком в лице. Я перекотився під праву руку, намагаючись дістати противника збоку. Вийшло, замах трохи збив рівновагу магу і мені видалась секунда на удар. Завдав простий удар мечем згори до низу. Прикритись посохом противник не встигав через малу відстань від мене. Підставив своє зап'ястя, куди я завдав удар зі всієї сили однієї руки.

   Посох упав на землю, прямо з обрубком, пальці все ще держались за нього. Маг дуже сильно закричав, у мене аж вуха заболіли. З печеру, де я проходив, йому відповіли схожим криком. Ой! Здається зараз прийде допомога. Група просто зачистила б печеру і такий крик мага їм нічого не змінить. Моя ситуація дуже відрізняється. Я просто підняв посох, закинув його в інвентар, меч теж. Зараз мені потрібна швидкість. Я побіг. Щосили, не дуже розбираючи дорогу. Противники з'явилися швидко. На моє щастя, вони все ще боялися світла від моху, на відміну від мага, котрий на цей момент плювати хотів. Цей момент дав змогу показувати дива акробатики, прошмигнувши між створіннями. Система відразу додала плюс один рівень до уміння, добре, але зараз нема часу на любування.

   Вибігти на день божий мені таки вдалося, майже без проблем, не рахуючи втому, втрачений мох та пару синців на руках і колінах. Не всі трюки вдавались юному акробату. До мого подиву, Рокри вибігли теж, навіть світло їх не зупинило. Я вже хотів лаяти розробників такою нелогічністю в поведінці, як ситуація змінилась. Під сонячними проміннями всі противники почали повільнішати, доки зовсім не зупинились. Полім темний туман з них більше не йшов, а в кінці вони всі віддали богу душу. Схоже, крик мага увімкнув режим берсерка, це і зіграло погану роботу їм. Я з сильним полегшенням сів прямо на землю. Потрібно віддихнути, вся ця біготня мене занадто вимотала. А гра мені подобається, завдання або данжи модна пройти різними шляхами, це просто прекрасно і відкриває безліч напрямків. На моєму лиці з'явилась посмішка.

   Коли сили повернулись, пішов дивитись лут з мобів. Нічого цікавого від рядових Рокрів не випало, лише якісь камені, схоже непрості, розмірами з мізинець, всі чорні. А ось маг полишив після себе два кільця, посох, одну золоту монету та амулет. Навіщо вона йому? Посох “Темна ніч” - магія промінь темряви, наносить ураження концентрованою темрявою. Три заряди, час на перезаряджання - 5 хвилин. Річ непогана, тільки я нею навіть користуватись не можу, виключно для слуг темних богів. По амулету інформації знайшлося мало — нерозпізнаний амулет, поведінка невідома. А ось кільця порадували, перше — звичайне кільце спритності, при носінні — спритність плюс 1. Друге — унікальне кільце слуги темряви, захист від магії на основі світла 2 відсотки. Доволі непогана здобич, як для новачка. Залишилось дійти до міста і розпродати все непотрібне. Проте, для початку я знову вирушив в печеру. Доки не з'явились нові моби, потрібно перевірити все.

   В коридорах нічого не знайшов. Або там чисто, або мені не дістає умінь. А лігво мага порадувало. Там знайшовся стіл, якого  я раніше не помічав через бій. Невеликий, з різними зовсім незрозумілими речами, чотирнадцятого вигляду. Такий собі алхімік темряви, або щось інше. Внутрішній хом'як зажадав схопити все. Але розум взяв гору, ну навіщо мені камінчики різної форми? Можливо то дуже важливі чашки, але підказка просто називала все камінням. Таке буває, речі, які корисні тільки комусь з дуже унікальним умінням, їх навіть продати важко, якщо не найти зацікавлену особу. А вагу вони мають, з моєю силою багато не поносиш. Зате, в шухляді столу знайшовся сувій телепортації, справжній скарб! Я навіть не повірив відразу, таке щастя, просто наче мені підіграти вирішили. Але довелось виходити с печери, а потім і з гри. Причина надзвичайно просто і банальна — в сувій потрібно внести координати, куди ти хочеш попасти, а я не знаю жодних. Ось і лягла мені дорога до форуму, або вільному пошуку в інтернеті. Аватара залишив на старому місці, під каменем в положенні лежачи. Один раз допомогло, чому ще раз не скористатись.

  

   На подив, пошук інформації про координати, затягнувся. На офіційному форумі взагалі нічого не знайшлось, немов існує неофіційна заборона на таку інформацію. Довелось лізти на різні ресурси створені фанами. Координат різних місць там знайшлося вдосталь, ось тільки в їхню справжність вірилось дуже мало. Нарешті, методом порівняння, я зміг дізнатись точку для столиці мого регіону, міста Тіра. Її координати згадувались на багатьох ресурсах і збігатися. Довелось запам'ятовувати, передати інформацію в гру неможливо, тільки власний розум.

   Від насолоди їжею мене відволікло повідомлення на власний номер, чому я немало здивувався. Після звільнення з роботи, мені особливо ніхто не писав. Прочитавши ім'я адресата, мій апетит зовсім зник, як і настрій. Повідомлення від адресата Нетрох: “Привіт, давно не бачились. Як ти? Ми вирішили зареєструватись в Лутш. Давай з нами? розумію, останнього разу вийшло не дуже добре, але ми всі вчимося на помилках, спробуймо ще раз?”. Чого не чикав, так ось таких повідомлень. Ага, ще раз. Минулого разу ми в п'ятеро грали в гру. Відносно непогано почали, качатись в групі набагато легше, ніж по одному. В школі ми були з паралельних класів, і на обов'язкових заняттях, досить весело проводили час. Десь, через 2 місяці сталася подія. Я в себе в речах знайшов предмет, якого не було раніше. Після я зміг зрозуміти як він туди потрапив, але не відразу. Друзі, як один, почали казати, що я вкрав предмет. Будь-які мої відмови просто ігнорувались. Швидко знайшлись володарі предмета, досить сильна гільдія. За мною почалось полювання, хоча я навіть не розумів, як і навіщо мені цей предмет. І чому я його мав красти? Через 2 дні на мене вийшли досить підозрілі люди. Гільдія їх швидко виловила. Потім мені розповіли, що предмет підкинули друзі. гільдія все знала, таким чином шукала крота у своїх рядах, а друзям пообіцяла за допомогу швидкий вступ.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше