Глава 8

   Базар жив своїм повсякденним життям.

   - Дешеві мечі, не ржаві! Дешеві мечі!

   - Найкращі обладунки, дорого!

   - Кебаб за пів ціни, качаю кулінарію!

   - Зачаровані монети вдачі! Кожна монета діє годину після активації!

   Ого, чого тільки не намагаються продати. Я навіть зацікавився, як такі речі взагалі продаються? Чи, можливо, вони справжні? Сумнівно, перевірити вдачу досить складно. Покупці таких предметів досить ризиковані люди.

   Доївши, гарно потягнувшись, почимчикував в банк. Грошей залишилось не так багато, але потрібно відкрити депозит. Вся процедура зайняла звили 10, і в моєму меню з'явилась додаткова іконка — банківський рахунок. Вона дозволяє переказувати гроші тому, у кого теж є доступ до банку. В реальному житті для цього використовують карті або мобільні телефони, в грі все куди простіше. Більше в банку нічого цікавого не знайшов. Досить нудне місце, так і світиться бюрократами. Бажання тут затриматись просто нема.

   Знову на головній площі, знову крики торгашів. Схоже, потрібно деякий час прожити в такому середовищі, щоб звикнути до постійного гомону. В цей момент мені на очі сподобались монахи. Досить багаті монахи, з військовими для захисту, дорогими рясами. Взагалі, від них так і тягнуло грошима, владою і проблемами. Зацікавили мене ці персонажі напрямком руху. Вершина храму виднілась не дуже далеко. Будь-який геймер зі стажем знає, в іграх з'являються досить часто завдання з очищення підвалів старих великих побудов типу храм, лабораторія, замок і інше. Там можуть розвестись щурі, гобліни та інша нечисть. В більшості випадків, такі завдання виконують для підняття репутації з конкретною організацією. У мене інша думка, як таке можна використати.

   Пристроївся за монахами, тримаючи досить велику відстань, аби охоронці не звертали на мене увагу. Так дійти до храму значно простіше, людей на шляху менше, дорогу відразу видно. На території храму мене пустили без проблем. Тут всіх пускають, помолитись місцевому богу та залишити пожертвування в храм. Бізнес на вірі, дуже старий підхід, але все ще справний. Знайти коменданта зайняло три хвилини.

   - Доброго дня. - я трішки поклонився, в знак поваги.

   - І вам доброго дня, шановний. - комендант відповів без жодної інтонації, репутація з храмом у мене на нулі.

   - Я дуже хочу допомогти храму. Не знайдеться у вас якоїсь роботи для авантюриста? Наприклад щурів знищити? - я пішов в лоб.

   - Допомога, то дуже потрібна справа. - можливо мені здалося, але у коменданта з'явились деякі нові ноти в голосі, рукою він показав на невеликий пагорб неподалеку. - Ось там є вхід в каналізацію під храмом. Якщо хочеш, спускайся, там справді завелось досить багато щурів і щось ще, не знаю точно. За кожен хвіст щура дам по мідній монеті. За голову невідомої тварюки дам п'ять сріблом.

   - Дуже дякую, вже вирушив. - я знову трішки поклонився.

    І справді, я швидко пішов до проходу. Якщо чесно, така винагорода дуже скромна. Щурі живуть сім'ями, і можуть атакувати всі разом. Ризики задання несе досить великі, а нагорода дуже скупа. Ось тільки у мене друга ідея, як використати перебування під храмом. Хм, а я навіть не знаю, якому богу цей храм построєний. Повернусь на поверхню, потрібно обов'язково зібрати більше інформації, а то в розмові з НПС можливо зловити казус.

   Спуск в каналізацію виглядає, як вхід до туалету, а далі драбина вниз по шахті з цегли. Два метри і ти знаходишся в дуже смердючій печері із цегли. під ногами течуть нечистоти, відносно мало, не більше сантиметра глибини. Пройти можливо тільки по краях, в центрі нечистот більше. Не дивлячись на віртуальну реальність, у мене потекли сльози та дуже сильно скрутило в животі. Бажання кинути все і тікати з цієї діри стало розмірами з планету. Святий їжак! Яким чином в цій місцині можливо перебувати? А комендант дає лише по мідній монеті за хвіст щура? Може повернутись, взяти того щедрого хлопця та силоміць засунути сюди? Нехай спробує на власній шкірі всі чудеса каналізації. Щоб звикнутись із запахами мені знадобилось декілька хвилин.

   Наступна проблема — світло. Ця гра занадто реалістична і в каналізацію жодного освітлення не зробили. Довелось витягнути свій факел, запалити його і так рушити далі. Направлення взяв під храм. Ідея дуже проста — храми, скоріше за все, зводять в місцях сили. А це означає, що під храмом можна спробувати спорудити вівтар. Так, є ризик конфлікту богів, але мені потрібно всього лиш один раз викликати богиню, а не молитись весь час. Три трупи — дуже надіюсь, щурів досить. А ось як робити сам вівтар — питання відкрите. Схоже, доведеться експериментувати.

   Перший щур напав на мене зненацька, дуже тихо, а слабке освітлення лише допомогло тварюці підібратись до мене непоміченою. Вкусила в ногу, рана відразу віддала болем, ступати стало важко. Я вдарив мече, промазав зовсім чуток. Ще укус в ту саму ногу, знову біль, на цей раз я не витримав і використав лайку, назвавши цього щура недобрим словом. Мій удар нарешті знайшов ціль. На мою вдачу, одного нормального влучання щуру стало досить. Я відрізав хвіст. Мідна монета занадто мало, але повернутись без лута буде дуже підозріло. Тушку сховав в інвентар, мені потрібно ще три таких. Пожував хлібець, чекаючи доки зцілиться нога. Їсти в такому смороді не дуже приємно, але біль від рани ставить тебе перед не дуже великим вибором. А ще я зробив деякі висновки з бою. По-перше, не слід махати мечем сильно, через великий замах ти влучаєш в стелю. А факел потрібно нести трохи наклонивши до долу, так помітити щура буде легше, хоча і мішає огляду.

   Нова тактика відразу принесла результати. Атаку трьох щурів я помітив вчасно, одного відразу зміг відправити на той світ. Отримавши відразу два укуси, влучив в другого. Третій двічі зміг ухилитись і двічі наніс мені рани. Довелось досить довго чекати, доки все заживе. Таким чином пройшло годин дві. Я зібрав 12 тушок і хвостів. А по моїм підрахункам, я десь під храмом. Ну, я так думаю, орієнтуватись в каналізації дуже важко, довелось залишати помітки на стінах. Я знайшов більш-менш суху місцину, прямо під стіною. І почав майструвати. Просто зі стіни вибив декілька цеглин. Взяв інструмент для скульптора, що купив раніше і почав вирізати з цеглин щось схоже на міні вівтар. Працювати інструментом досить складно без умінь. Робити рухи доводилось дуже акуратно, адже любі невірні або невпевнені змахи й все, занадто глибоко, або багато спиляв. Можливо, будь у мене уміння, це було б набагато легше, але зараз я дуже змок, доки обробив всього дві цеглини. Таймер вже показував, що мені пора виходити в реал. Та робота почала захоплювати, в голові почав з'являтись образ невеликого вівтаря. Знизу виріжу кості, мов вівтар на них стоїть, для нежиті досить притаманно. По центру — вежа, за черепом на верхівці. По боках від вежі — щось схоже на скелети.  Композиція вийшла більше смішною, ніж страшною. Некромант-гуморист — нова ера в онлайн іграх. А далі склав на цю подобу вівтаря всі тушки щурів та почав думати — а як молитись? Щось слів мені ніхто не підказав.