Штрихи до портрету вбивці

Вранці листоноша приніс щоденну газету, і Андре вирушив з нею на терасу, щоб переглянути останні новини. Лів називала його звичку читати паперову пресу архаїчною — в епоху Інтернету можна було би вільно обходитися без них.

«Всі ці газети та журнали, здебільшого, стають марними, як тільки їх прочитають, і перетворюються або на домашній мотлох, або на сміття».
Андре не звертав уваги на екологічні аргументи дружини, він любив шарудіння сторінок, запах фарби, йому подобалося, як журналісти вправляються у вигадуванні заголовків, особливо тих, які закликають покупців з першої шпальти. От і тепер він насамперед звернув увагу на яскраві червоні літери: «Жертвопринесення 50-річної давності». Під ними надрукували фото двох людей на великій перекопаній ділянці землі. Один чоловік демонстрував на долоні купку людських зубів, а інший змітав глину з обвугленої кістки пальця, на якій виднілася підплавлена обручка.

Ще одна причина, з якої Андре любив газети, — це фотографії. Варто йому доторкнутися до друкованого зображення, як перед ним відразу виникали видіння. Було зрозуміло, що за цією картинкою ховалася не найприємніша історія, і йому не хотілося, щоб Лів теж її побачила. Але зараз вона була в душі і навряд чи стежила за його думками. Тому Андре заплющив очі і обережно приклав долоню до газетної сторінки. Звичний бузковий спалах з'явився перед очима, замиготіли образи, спочатку дуже швидко і немов у тумані, але вже через пару секунд серпанок розвіявся і картинка стала чіткішою. Дев'яносто дев'ять чоловік (Андре перерахував їх за кілька секунд) у червоних плащах алізаринового відтінку трьома широкими колами розташовувалися навколо високого багаття. У центрі, поруч із вогнем, стояв ще один чоловік. Повільним плавним рухом він відкинув назад каптур. Сріблясте волосся, з де-не-де  чорними пасмами, вивільнилося і спадало до ключиць. Очі блищали чорними вугіллям і уважно дивилися на людей у ​​секторі кіл, що розташовувався перед ним. Закінчивши огляд, він повернувся до полум'я обличчям і підняв праву руку. Вогонь, який до цього був вище людського зросту, почав осідати. І ось залишилося тільки маленьке вогнище біля самої землі. Точніше, це було вогняне коло, всередині якого звільнився вільний простір, вистелений деревним вугіллям. Чоловік з відкинутим каптуром вступив усередину. Вугілля ще трохи курило, та, здавалося, ногам чоловіка це не доставляло дискомфорту. І довгий, до самої землі поділ його плаща легко міг би спалахнути, але цього не сталося. Вірогідно, чоловік робив таке не вперше.

— Брати! — урочисто промовив він. — Сьогодні ви приїхали сюди з різних країн, з різних частин світу, щоб віддати славу Богині ночі, яка подарувала нам притулок і відкрила нам сили, про які забули люди. Вони перестали чути її, перестали шанувати її, вони зреклися її. Але ми тут для того, щоб показати їй — вона ще має дітей, які пам'ятають свою матір! Ми з тобою, Гекато! Ми любимо тебе, Гекато! Ми дякуємо тобі, Гекато!
— Ми дякуємо тобі, Гекато! — гулом прокотилося трьома колами.
— У кожному з присутніх тут зростає сила Богині. Пам'ятайте, що обіцяли зберігати її таємно від інших і не використовувати людям на шкоду! — продовжував чоловік у центрі. Сьогодні, перед лицем Богині, ми відновимо нашу клятву! — він підняв руки до неба, на якому не було видно ні Місяця, ні зірок.
Люди у колах наслідували його приклад.
Але в цей момент, коли всі підняли очі вгору, одна з фігур третього кола раптом метнулася до свого сусіда і вп'ялася йому в шию.
Рука Андре напружено стиснула газету.
Укус був короткотривалим, лише кілька секунд, після чого нападник звернув жертві шию і підлетів до наступної людини. Він переходив від однієї фігури в капюшоні  до іншої, залишаючи після себе трупи. І ніхто нічого не помічав. Адепти мудрості Гекати, здавалося, впали в транс і вийшли за межі зовнішнього світу. Коло за колом, вони впали всі. Той, хто за лічені хвилини вбив майже сотню людей, опинився в центрі вогняного кола, за спиною у сивого чоловіка. Той, як і перше, стояв з піднятими до неба руками, погляд його блукав десь високо в небі. Його спіткала та сама доля, що й інших.

Тепер, коли вбивцю вже ніхто не загороджував і світло яскравого полум'я освітлювало з усіх боків, Андре побачив його обличчя. Обличчя Лів...
Обличчя Лів прорвалося у видіння Андре. І він побачив її з мокрим волоссям прямо перед ним на терасі. В її очах завмер жах, якого вампір і у смертних у житті не бачив. Вона взяла його за руку, а другою доторкнулася до газети і беззвучно прошепотіла:

«Продовжуй».

Картинка повернулася, мов трансляція фільму відновилася після перешкод на лінії. Але у того, хто стояв у вогненному колі, все одно залишилися риси обличчя Лів. Тільки у чоловічому варіанті. То був Артур.

Андре відчув, як нігті дружини сильно вп'ялися в його долоню.

Артур переступив низький вогонь. Він підняв праву руку вгору, подібно до того, як зовсім недавно це зробив чоловік у центрі, потім поставив її паралельно землі і прокреслив дугу в повітрі. Полум'я спалахнуло яскравіше, але вищим не стало, воно поповзло від кола всередину і зовні, вільно пересуваючись зеленою травою. Незабаром ним були охоплені всі тіла, які лежали на землі. Артур стояв на невеликому острівці вугілля серед цього вогняного океану з непроникним обличчям.

Андре відчув тремор в руці дружини, її всю розбивало жахливе тремтіння. Він відкрив очі, щоб вона більше не бачила ту сцену. Та й не лишалося вже на що дивитися. Все і так стало зрозуміло: Артур приєднався до Братства Гекати, щоб опанувати таємні знання. Але для цього потрібні були довгі роки відкриття та розвитку власних здібностей. У когось була схильність працювати зі стихіями, у когось — лише з деякими зі стихій, хтось був схильний до ясновидіння та телепатії, інші могли впливати на предмети та живі істоти силою свого розуму. Артур хотів поєднати в собі все це. Він уже зрозумів, що з кров'ю людини поглинається і її сила, навіть неважливо, вип'єш всю чи зробиш всього пару ковтків. Але, хлопець не врахував одного — це тимчасове надбання, яке зникає, щойно така кров заміниться в організмі вампіра на іншу.