Червоноокий ворон

Андре спостерігав, як в Лів наростало бажання знищити брата. Рішучість її вивершилася гранітною стіною й загородила всі сімейні почуття.
«Він — чудовисько. Він має померти, — повторювала вона собі. — Але в ньому стільки сили, хитрощів, досвіду. Досвіду вбивати. І той факт, що я його сестра, навряд чи стане перешкодою, щоб і мене вбити. Мені ж це не заважає планувати його вбивство».
— Послухай Лів, — Андре ніжно поклав їй руки на плечі й зазирнув у вічі, — я підтримую тебе. Я б давно зробив це, якби... Якби не боявся, що ти ніколи не пробачиш мені. Але нам не можна поспішати. Необхідно все ретельно спланувати, вибрати слушний час.
«І поки ми будуватимемо плани, він залишить ще сотні трупів на цій землі. Точніше ні, трупів він не залишає. Тільки попіл», — подумки відповіла Лів.
— З поспіхом у нас може нічого не вийти, і ми лиш даремно поставимо твоє життя під загрозу, — спокійно, але наполегливо, ніби переконуючи вперту дитину, заперечив чоловік.
— За свою ти не турбуєшся? — очі Лів спалахнули роздратуванням. Вона вирвалася з його рук і відвернулася. Її погляд ковзнув по спокійному морському полотну, яке виблискувало в місячному світлі, наче синій атлас.
«Його простіше назвати безсмертним, ніж убити», — згадалися їй слова брата.

Лів мимоволі посміхнулася. Андре справді нічого не загрожувало. Він найсильніший із відомих їй вампірів. Не те, що вона слабка, та ще й дурна. Таку тільки тримати в будинках за високим парканом десь у провінції. Ще й, безумовно, вартових приставити.
«Ти теж сильна, — почула вона голос Андре. Він обережно увійшов у її розум і ніби обдав теплою хвилею свого беззвучного голосу. — Але нам потрібна не лише сила. Артура необхідно загнати у пастку».
«Коли?» — Лів знову повернулася до чоловіка. В її очах застигло це питання.
— Сьогодні ввечері я полечу до Лондона. Повернуся за два дні. У мене там важлива зустріч, яку не можна переносити. Ми зараз розпочали активну співпрацю з японцями, а вони дуже прискіпливі у питаннях пунктуальності. Тебе із собою не запрошую, в нас однак практично не буде часу побути разом. А одна ти там, боюсь, занудьгуєш.
— А тут, гадаєш, ні?
— Тут ти можеш поїхати до Джузеппе. Щонайменше, з Кіро тобі завжди знайдеться, про що поговорити.
— О, мила перспективка! — Лів закотила очі.
— Або ж ти можеш запросити Кіро до нас. Обговорите свої плани підкорення світу високої моди. Та й цей наш новий охоронець Алессіо... Знаєш, він майже закоханий у тебе. Тож тут тобі точно не буде нудно.
Слова про Алессіо шокували Лів.
«Майже закоханий? Невже я сліпа і очима, і розумом?»
— І чого ти радієш? — продовжила вона вголос. — Це може стати проблемою. Невже не ревнуєш?
— Жодної проблеми в цьому немає. Навпаки, закоханість робить його кращим захисником для тебе. А щодо ревнощів... Хіба я можу в тобі сумніватися?
«Ні, звичайно ж ні. — Лів підійшла до Андре і взяла його обличчя у свої долоні. Її очі могли сказати все навіть без телепатії. — Ти моя єдина любов. І цього не змінити навіть усяким там гарненьким новонаверненим вампірам».

Андре поїхав увечері, віддавши перед від'їздом останнє розпорядження: в жодному разі не навідуватися до Артура. Лів і без того навіть не подумала б їхати до брата. Вона знала, що в наступну їхню зустріч хтось із них обов'язково помре. І не було гарантій, що це буде не вона. Їй до крику не хотілося залишатись самій, без Андре. Та автомобіль Жоржа вже відвозив його в чорнильну далечінь.

На прохання Андре Алессіо мав наглядати за Лів протягом наступних двох діб. Один, без партнера.
«Невже ти таки зібрався перевірити мене на вірність?» — подумала Лів, посміхнувшись цій дивній думці.

Залишившись одна, жінка не могла знайти собі кращого заняття, крім як кружляти по дому, то спускаючись з другого поверху, то знову піднімаючись сходами. Зазвичай без чоловіка вона читала, або грала на скрипці, згадувала східні танці, іноді майструвала якісь прикраси, шила сукні або просто гуляла в саду. Але цього разу надто багато думок вирувало в її голові. Усі, як одна, тривожні та похмурі, вони не давали їй зосередитися на чомусь іншому, не відпускали. Раптовий звук повідомлення змусив Лів здригнутися, коли вона вкотре піднімалася на другий поверх.
«Новий лист надійшов на вашу електронну пошту», — прочитала вона.

І, що несподівано, лист цей був від Андре.
Коли чоловік був у від'їзді, вони спілкувалися по телефону і то дуже коротко. Жодних листів. Ніколи. І той факт, що такий порядок речей виявився порушеним, нічого доброго не віщував. Лів поспішила до ноутбука. Інтернет, ніби знущаючись, підключався з особливою повільністю. Нарешті поштова скринька відкрилася. І жінка, завмираючи від хвилювання, почала читати:
«Лів, люба Лів, моя маленька дівчинка, — їй здавалося, ніби вона чує голос Андре, сильний, але пом'якшений спеціально для неї, з теплими нотками кохання. — Я прошу тебе не наробити дурниць за моєї відсутності, але знаю, що це марно. Та все ж спробуй дочекатися мого повернення. Я розумію, тобі й так часто доводилося довго чекати. І знаю, що терпіння твоє не безмежне. Я часто питав себе, скільки ти зможеш прощати? Скільки ще зможеш любити? Не мене. Сама знаєш кого.
Твій брат, він ніколи не був таким, яким ти його собі уявляла. Ти ніколи його не знала. Але ти дізнаєшся. Більше, ніж тобі хотілося б».
«Невже я знаю ще не все?» — з жахом подумала Лів.
«Окрім відомого тобі, він зберігає й інші секрети, — наступний рядок листа немов відповідав на її запитання. Не дивно. Напевно, Андре знав, що вона його задасть. Для цього навіть не обов'язково бути провидцем. — І я їх бережу. Я обіцяв йому. Обіцяв, що в тебе залишиться хоча б образ хорошого старшого брата. І тому мені самому доводилося бути для тебе поганим. Адже це через мене ти не могла бачитися з ним.