Зілля

Наступного вечора Лів вирішила з'їздити до Джузеппе. У неї з'явився план, який, очевидно, передбачав Андре. Навіщо б іще він відправив їй листа з червонооким вороном?
У Джузеппе виявилося не так багатолюдно, як минулого разу. Не було навіть самого господаря. Сеньйора Клементина висловила своє здивування раптовим візитом Лів лише піднятими вгору бровами. Але цей мімічний жест зайняв трохи більше секунди. Після ж до неї повернулося звичне привітне обличчя. Вона повела гостей до великого дерев'яного столу, за яким нещодавно святкували її День народження. Тепер він виглядав не так святково: без скатертини та з двома великими тазами риби — в одному почищена, в іншому — ні. Попри сутінки синьйора Клементіна і не думала переривати роботу.
Лів зібрала до купи все своє самовладання, щоб не кривити носа від рибного запаху. На свій подив, вона відчула, що Алессіо вдихає його з насолодою та ноткою ностальгії.
— Дівчата поїхали з Кіро, — синьйора Клементина взялася за ніж і почала інтенсивно зіскребати луску з великої рибини. — Вони все літо просилися до нього в Мілан, та батько не пускав самих. А тепер Кіро забрав їх, пообіцявши не зводити з них очей. Лише два тижні до кінця канікул залишилося, тож нехай відпочивають, розвіються. А то все тут, у землі та на землі, з нами, старими.
— Які ж ви старі?! — вигукнув Алессіо.
Лів глянула на нього з подивом. На що він, зрештою, не звернув жодної уваги.
— Синьйоро, Ви, мов щойно розквітша троянда!
— Ай, який ти милий! – широко посміхнулася жінка.
Лів відчула, що комплімент хлопця зіграв свою роль — синьйора Клементина стала більш відкритою. Незважаючи на всю її привітність, до цього був у ній якийсь внутрішній бар'єр, але тепер він розтанув.
«Що ж, ґрунт підготовлений», — вирішила Лів.
— А де синьйор Джузеппе? — спитала вона.
— У місто поїхав, та ось ще ніяк не повернеться, — рука жінки розпорола риб'яче черево.
Лів закусила губу зсередини, щоб нагадати собі необхідність не реагувати на це.
— До ресторану повіз продукти.
"Годують і людей і нелюдів, — от славна родина!" — почула Лів думки Алессіо.
— Зрозуміло, — час було вже переходити до основної теми візиту, але Лів все не могла підібрати потрібних слів.
Очищена рибина плюснулась у таз до собі подібних, а руки жінки, тонкі, але сильні, взялися за нову.

— Навіщо Вам стільки риби, якщо вдома нікого нема? — Лів знову спитала не те, що варто було б.
— Ай, тому ресторану. Тільки це зранку треба відвезти. У них там якийсь великий прийом намічається. Буде багато гостей.
«Може, вона вже й забула, навіщо приїхала», — знову думки Алессіо.
На цей раз вони послужили поштовхом для Лів.
— Сеньйоро Клементино, ми, власне, приїхали дещо спитати у Вас, — випалила вона на одному подиху.
— Так, — жінка підняла на неї очі, і навіть ніж завмер у працьовитих руках.
— Ми шукаємо відьму. Чи не знаєте ви когось із них?
«Звичайно, зараз видасть візитку, — почувся сарказм Алессіо. — Напевно, ця мила жінка — довідкове бюро в таких питаннях».
Лів хотілося тріснути його чимось важким, але, завмерши в очікуванні відповіді, вона не відводила очей від сеньйори Клементини.
— Стрегу, значить? — перепитала та, використавши традиційну італійську назву. — Мама розповідала про них... Так, колись їх тут було чимало. А зараз... Навіть не знаю, чим вам допомогти... Не знаю...
«От і класно! — уже встиг зрадіти Алессіо. — Все, Лів, дякуємо, розвертаємось і йдемо!» — це чи не вперше він подумки звернувся до жінки.
— Втім, знаєте, є в місті одна сеньйорина, вона торгує всілякими травами, — продовжила сеньйора Клементина. — Косметику різну робить із них і ліки. Навіть для тварин. Ми ніколи вівцям щеплення не робимо, тільки у неї спеціальний збір купуємо. Потім додаємо його у воду і ніякий мор їм не страшний, — вона відклала ножа разом з недочищеною рибиною і швидко зробила жест двома руками, який означав «щоб не наврочити». Після чого одразу ж повернулася до роботи. — Хоча... навряд чи вона — стрега. Виглядає молодо, практично не змінюється ось уже років п'ятнадцять. Так, вона років п'ятнадцять у місті. Не змінюється, як ви, — хитро посміхнулася вона. — Але, може, це всі її трави...
— У будь-якому випадку вона може виявитися нам корисною, — запевнила Лів. — Де її знайти?
— О, із цим проблем не буде. Її крамниця знаходиться на самому кінці Скляної вулиці. Це невеликий милий будиночок, весь фасад увитий трояндами. Працює, якщо нічого не змінилося, до півночі.
— Скляна вулиця — незвична назва. Там що, все зі скла? — поцікавився Алессіо.
— Так ні ж! — засміялася сеньйора Клементина. — Зі скла там тільки вікна. Просто раніше, ще за часів Відродження, на цій вулиці жили одні склярі. Вони були справжніми майстрами і творили дива! У нашій родині навіть збереглася ваза того часу, — не без гордості заявила жінка. — Якось покажу. Сьогодні просто маю цю рибу. І треба поспішати, адже ніч не така довга.

— Дякую, сеньйоро, Ви нам дуже допомогли, — Лів спробувала посміхнутися якомога приємніше. — Ми підемо, не будемо Вас більше відволікати. До побачення!
— Лів! — раптом гукнула жінка, коли вампіри вже відійшли на кілька кроків. — А навіщо тобі стрега?
— Потрібна її допомога, — Лів вирішила не вдаватися в подробиці.
— Не люблять вони таких, як ти, — похитала головою сеньйора Клементина. — Навряд чи допоможуть. Дивись, ще клопоту наберешся. Якщо твою проблему можна вирішити без відьми, зроби це.
— Дякую, сеньйоро, — вкотре повторила Лів.
— Послухай цю мудру жінку! — Алессіо ще всерйоз сподівався переконати Лів. Не просто було охороняти того, хто сам шукав проблем на свою голову. Так, варто було зачинити її в підвалі будинку, забарикадувати двері чимось важким, викликати Роберто на допомогу і нікуди не випускати цю божевільну!
— Сідай швидше, — Лів нетерпляче грюкнув дверцятами машини. — До півночі залишилося менше години.
Алессіо знову жахнувся дикому водінню своєї підопічної. Але змінити її за кермом не міг, бо дорога була відома лише їй.
— Не люблять вони нас, — пробурмотіла Лів. — Як же! Відьми теж часто не гидують кров'ю, і людською, і тваринною. І не тільки п'ють її, а й для різних заклинань використовують. Такі гидоти творять!
— А ти звідки знаєш? — здивувався Алессіо.
— Від Андре. Він якось розповідав. Знав би ти з якої крові вони роблять приворотні зілля... — верхня губа Лів підвелася, носик зморщився, видаючи огиду. — Але тобі вже не загрожує. У вампірів до приворотів щось на кшталт імунітету.
— То чому ти думаєш, що відьма взагалі здатна нам допомогти?
— Я просто не знаю іншого способу, — знизала плечима Лів.
«От би й не сунулася!»
— Послухай, — різко промовила жінка, глянувши на хлопця. Той навіть трохи відсахнувся. Погляд Лів завжди мав величезну силу. З однією лише його допомогою вона легко могла зачарувати чи налякати. Наразі їй дуже добре вдалося друге. — Це мій брат та моя проблема. Андре просто вб'є його, та й годі. А я... Я тільки зараз почала розуміти, навіщо мені ця відьма насправді. Я не хочу, щоб Артур умирав. Але я не хочу і щоб він жив.
«Як це по-жіночому! То ти хочеш, то не хочеш, тільки голову морочиш!" — склався віршик у Алессіо.
Лів не звернула на його думки жодної уваги і продовжила:
— Можливо, відьма знає спосіб, за допомогою якого вампіра можна просто нейтралізувати на якийсь час. Приспати, наприклад. Навіть якщо вона не захоче нам допомагати, я зможу витягти цей спосіб із її голови, і ми самі все зробимо.
Скляну вулицю вони знайшли легко. При в'їзді в місто, одразу за автозаправкою, був старий вказівник — чотири металеві таблички з назвами вулиць у формі стрілок, спрямованих у різні боки. Авто Лів повільно проїхало майже кілометр між охайних невисоких будиночків, перш ніж Лів побачила повиті трояндами стіни. Їх яскраво освітлювали два жовті ліхтарі, над входом сяяла неонова вивіска: «Травниця».