Багряний

«Щоб не стати полоненим минулого, необхідно безперервно рухатися вперед. Чим довше життя, тим більше в ньому втрат. І якщо не заповнювати порожнечу, що розростається, твоя душа стане самотньою пустельною трояндою посеред пісків», — спогади Лів воскресили слова Шатора — вампіра, який був ватажком синіх бедуїнів. Коли Андре носився зі своїми нафтовими справами північною Африкою, він залишав свою підопічну-підлітка на деякий час у друзів.

Шатор, як і його одноплемінники, пов'язував голову синім. Такого ж кольору була половина його обличчя та руки – фарба вже не вимивалася зі шкіри. Щоранку він наносив своєрідний макіяж — малював зморшки навколо очей, рота і на лобі, щоб виглядати, як личить шістдесятирічній людині, за яку його сприймали. Вечорами навколо нього збиралося все плем'я. До Шатора приходили за порадою та втіхою, за вирішенням суперечок і просто, щоб послухати його. Такої сили голос здатен був і зачарувати, і підкорити своїй волі. Лів він дуже нагадував голос Андре, але було в ньому щось зовсім особливе — можливо, так проявлявся в ньому життєвий досвід. Досвід вампіра, максимально вільного від усіх нав'язаних цивілізацією порядків та забобонів, вільного від усього світу.
— Піднімайся! — почула Лів голос Кіро. — Вставай же! — він вирвав її зі східних спогадів.
Жінка знехотя розплющила очі.
— Пора, краса моя! Ти думаєш, тебе за п'ять хвилин одягнуть? — сьогодні молодий дизайнер був і щасливим, і дуже знервованим. Він раз у раз поправляв лацкани бузкового піджака, або смикав його знизу, а коли не чіпав піджак — запускав пальці у волосся.
Прем'єрний показ його творінь повинен був початися за кілька годин, а Лів, замість того, щоб влитися в потік загального збудженого поспіху, лежала на широкому підвіконні підсобного приміщення.
Кіро потягнув її за руку, жінці довелося стати на ноги, щоб не впасти.
— У тебе ж найвідповідальніша роль, ти розумієш? — розмахував руками він. — Фінальний вихід!
— Так, Кіро, так, — Лів поправила волосся. — Все буде краще, ніж ти можеш собі уявити.
Той нічого не відповів. Він обхопив Лів за плечі і підштовхнув її до дверей.
— О, моя пташка прилетіла! — першою, кого побачила жінка у незвично яскравому світлі гримерки, виявилася Жаннет. Вона стиснула Лів в обіймах раніше, ніж та встигла вимовити привітання. Золота сукня австралійки виявилася ще приємнішою на дотик, ніж на вигляд.
— Жаннет, не чекала тебе побачити, — звільнившись із обіймів, Лів окинула подругу захопленим поглядом.
Волосся Жаннет виглядало навіть розкішніше вбрання — великі чорні «голлівудські» локони до самої талії. Сукня робила її фігуру схожою на справжнісінький пісочний годинник. Зап'ястя лівої руки прикрашав широкий золотий браслет із трояндою на тлі місячного диска.
— А це звідки? — Лів підняла руку подруги, на якій сяяв великий діамант в обрамленні платини.
— Від мене, — Кіро обійняв Жаннет за талію.
Лів завмерла з напіввідкритими губами.
"Не може бути, не може бути, не може бути", — повторювалося в неї у голові.
— Це означає, що ти переїдеш до Італії? — було першим, що змогла сказати Лів, трохи перетравивши приголомшливу новину.
— Я залишаюся в Австралії, — знову відповів за наречену Кіро.
— Пізніше я розповім всі подробиці, — Жаннет підморгнула Лів. — А зараз тобі час одягатися. Крісті! — гукнула вона.
До них підійшла мініатюрна дівчина-асистент з лавандовим волоссям, зібраним у недбалий пучок.
— Займися Лів, — веліла Жаннет.
Кіро створив колекцію жіночого одягу у відтінках червоного. Чи було це наслідком впливу вампірів на його життя? Невже кров, яку він віддавав, щоб годувати сім'ю Даханавар, надихнула його? Кращого пояснення у Лів не було.
Перші моделі вже крокували подіумом. Лів востаннє глянула у дзеркало. Багряне мереживо спускалося з її плечей, обтікало груди і талію, а нижче з'єднувалося з об'ємною довгою шовковою спідницею, яка тяглася позаду широким шлейфом. Кілька відтінків червоних помад перетікали з одного в інший, зробивши губи жінки ще більш об'ємними. Волосся, як і інших моделей, зібрали вгорі й переплели мережевною стрічкою в тон сукні.
— Сюди, — покликала помічниця. — Ще двоє і твій вихід.
Лів підійшла до Анни та Ліллі — моделей, які мали виходити перед нею.
— Просто крокуй і посміхнись на краю подіуму, — Анна доторкнулася до пальців Лів. — Такі холодні, — потерла їх долонями. — Я теж просто холола від хвилювання на своєму першому показі.
— До виходу! — скомандувала асистентка Анні.
Все сталося наче вдесятеро швидше, ніж на репетиціях. Повернулась Ліллі, потім Анна, і от Лів уже на подіумі. Спалах і шум зали існували десь, наче в іншому вимірі. Вона думала, що зосередиться на обличчі Андре, який сидів у першому ряду, але прямо перед ним гасали фотографи.
«Тільки б не впасти! І не наступити на шлейф», — думала Лів, усміхаючись на краю подіуму.
"Опівнічний птах не може розбитися", — почула вона фамільний девіз Даханавар, подумки сказаний Андре.
І вона не розбилася. Сукня й туфлі поводилися покірно, не створюючи проблем. Під бурхливі овації на подіумі з'явився Кіро у чорному костюмі з сорочкою в тон сукні Лів. За ним вийшли всі моделі, оточивши дизайнера червоним ореолом. Хлопець вимовив свою промову з подяками. Лів бачила, як поряд з Андре сеньйора Клементина витирала сльози материнської гордості та щастя. Обличчя Джузеппе сяяло, а сестри і брат не переставали знімати на свої смартфони.
Коли офіційна частина показу закінчилася, Лів нарешті спромоглася спіймати Жаннет і Кіро, щоб розпитати їх про те, як вони познайомилися.
— Андре запропонував мені відкрити свою справу в Австралії, — почав Кіро. — Важко не погодитись, що в Італії ринок моди справді перенасичений. Так, там моя батьківщина і сім'я – вони завжди будуть у моєму серці. Але саме в Австралії зараз моє місце. Жаннет допомагала мені в пошуку приміщення для першого бутіка та майстерні. Підготовка показу теж лягла на її плечі.
— Звичайно, у процесі ми з Кіро зблизилися, — якби шовк мав звучання, то це був би голос Жаннет.
Лів посміхнулася, згадуючи, про скільки чоловіків вона чула від подруги. І тепер Жаннет Мунроуз виходить заміж. За людину. Зрозуміло, Кіро до товариства вампірів звик з дитинства. Але щоб одружитися з одним із них?
— Ви неперевершено чарівні! — до них приєднався Андре. — Усі ви! Зізнаюся, Кіро, я не сприймав одяг як щось особливе до сьогоднішнього вечора. Але те, що ти зробив – це витвори мистецтва!
— Сподіваюся, преса та блогери відреагують хоч із часткою твого захоплення, — відповів дизайнер.
— Навіть не сумнівайся в цьому, — Жаннет виглядала непідробно гордою за свого нареченого.
— Лів, тобі подобається тут, у Мельбурні? — питання Андре виявилося для дружини несподіваним.
— Таа-а-ак..., — протягла вона, намагаючись згадати щось, що могло б спростувати цю відповідь, але нічого подібного не знайшлося.
— То ми залишимося тут, ближче до цих двох голубків?
— У сенсі, жити? — уточнила Лів.
— Жити, — підтвердив Андре.
Залишити Італію, разом із домом, в якому вони провели двадцять років, бабусиним будиноком, мавританською віллою, де загинув Артур...
— Так, — відповіла Лів. — Я готова залишитись у Мельбурні хоч на цілу вічність.
"Багряну сторінку в історії моди відкрив цієї ночі італійський дизайнер Кіро Сантеск'єрі, — написала одна з найвпливовіших фешн-блогерок Австралії. — Ми бачили багато речей у відтінках червоного за цей рік, не кажучи вже про двадцяте століття. Але багряний Сантеск'єрі — зовсім особливий Він відрізняється від бордового чи винного, і те, з якою майстерністю Кіро поєднує його з іншими відтінками, викликає захоплення і непереборне бажання якнайшвидше побачити на собі хоч одну з його суконь.
Сьогодні я зітхнула з полегшенням, тому що сучасна мода — це не лише крик відчаю страріючих брендів і оковириваючий креатив заради креативу. Зустрічається й живе мистецтво. Коли сукня перетворює тебе на шедевр — відчуваєш силу, яку можна порівняти з магією. І не просто віриш, а знаєш — можливо все».