Лялька .Karina Bondarenko.

Подорож до моря

Як ви гадаєте, краще бути дитиною чи дорослим? Звичайно, дитиною бути набагато краще. Діти вміють захоплюватися чимось надзвичайно простим, їхні очі завжди переповнює цікавість, а ще вони можуть закричати, коли їм боляче, і усміхатися, коли насправді щасливі; вони відверті, неповторні, смішні, не здатні прикинутися кимось іншим, але здатні щиро любити, а найголовніше — діти вірять у чудеса, бачать у всьому щось дивовижне — це їхній особливий талант. 
І саме в цей період, коли була ще дитиною, ми з Діаною здійснили безліч подорожей, про що я вже обмовилася раніше. А перша з них, яка запала мені в душу найбільше, досі тривожить мою пам’ять і серце — «подорож до моря». 


Дорога була далекою. Дерева, будинки, люди — все проходило повз нас, а Діана сиділа і дивилася у вікно, наче в передчутті якогось дива. 

Море. Я тільки чула це слово, навіть не уявляючи, що мається на увазі. І мені стало цікаво, що я побачу, діждавшись останньої зупинки, коли відкриються двері автомобіля, коли ми дістанемось місця призначення? 

Але очікування виявились занадто довгими і я заснула. Мені наснилася справжня чудасія. Я обернулася маленькою дівчинкою, яка бавилася іграшками, сидячи у своїй кімнаті. А в цей час на вулиці йшов дощ. Я підійшла до прочиненого вікна і простягнула руку. 

«Такий теплий і лагідний», — вирвалося з моїх вуст. 

Навіть не встигла насолодитись цим моментом, як дощ припинився, і в небі з’явилася чарівна дуга з семи кольорів (тільки пізніше дізналася, що стрілася з веселкою). 

«Просто диво!» — подумала я, прокинувшись. Однак гадки не мала, що то був незвичайний сон, то був знак долі — на щастя. 

Через декілька хвилин автомобіль зупинився. І мені враз перехопило подих. Ця мить настала. 

Я зосередила весь свій погляд, зібрала докупи всі думки. Та тільки-но відкрилися двері автомобіля — я заніміла. 

«Це воно? Невимовно синє і чисте. Нескінченне! Щось, що зливається з небом мов єдине ціле, таке недосяжне для мене». 

Мені хотілося тільки доторкнутися. Лише раз. Щоб зрозуміти цю безмежну красу, яка заполонила мої думки. 

Час промайнув досить швидко. І ось вже вечір. Він, мабуть, найкращий у моєму житті! Свіжий вітер розвіює волосся, здалеку долинає шум хвиль, які розбиваються, щойно ступивши на берег. То море бавиться, мов дитина, боячись прилинути на людський поріг. 

Я роблю глибокий вдих — мені вже не заснути. Я впевнено вирішила, що дочекаюся завтра і обов’язково відправлюся туди, де сходить сонце, до нього… 

Запалав ранок. І ось я опинилась тут, де над іскристим хвилюючим полотном тріпотіли крилами чайки. 
Діана підхопила мене і направилася до чаруючої піни. Спокій вмить полонив мою душу. Так хочеться закричати: «Я вільна!». Підходжу все ближче і ближче… Залишився лише один крок. 

Коли я нарешті поринула у цю синю безодню, з’ясувала, що довкола розляглася звичайнісінька вода, тільки солона на смак, але така приємна на дотик і дуже тепла, зігріта в обіймах сонечка. 

Його гаряче проміння наповнило моє серце радістю. І я вже не була простою лялькою. У мені прокидалася сила, яку віддавала безкрайня вода. Як не дивно, але тут я відчула себе як удома, де все таке рідне, моє… 
Тепер я знаю, що воно таке, те, що звуть морем. І в моїй крихітній дитячій душі зародилася мрія. Моя перша мрія — колись повернутися сюди. Я обов’язково повинна здійснити її! Я побуваю тут знову. Просто зачекай, Море! 

З прибуттям назад до домівки Діани, мені ще довго снилися сни, в яких я стояла босоніж на золотому піску, а до мене бігли блискучі чаруючі хвилі. Вони лагідно торкалися моїх ніг і верталися назад у море. І я не хотіла прокидатися, не хотіла відпускати цю дивну казку. Та через деякий час все просто зникло, до мене не приходив той сон, я зовсім забула про нього, і лише мрія нагадувала про ту обіцянку, що дала я собі: «Повернутися». 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше