Інформація

Шлях до відділку вів майже безлюдними вулицями і навипередки з останнім напівпустим автобусом. Мене знову підвозили офіцери Майлз і Кан. Це було ввічливо з їх сторони, але ж вони не особисті охоронці якоїсь телезірки і могли й не возити мене по моїх справах, на скільки я знаю, а чисто спостерігати на відстані. Я й сама не розуміла, звідки взялось це безумство в моїй голові: їхати в поліцейський відділок майже вночі. А як потім додому? Хіба що сподіватись, що детектив Бей, або ж офіцери, знову запропонують свої послуги безкоштовного таксі-патруля.

Я забігла до відділку, ніби спізнювалась на побачення. Знімаючи верхній одяг дорогою до кабінету детектива Бей, я все думала про те, що ж такого важливого вона хотіла мені сказати, що не дочекалась завтрашнього ранку, а подзвонила сьогодні? Так, вона сказала, що ми можемо зустрітися і поговорити після ночі, але терміновість сповістити мене про це не перенеслась. Чому?

Приваблива і відверто втомлена Елайза Бей сиділа за своїм столом переглядаючи щось на робочому комп’ютері. Вона чула відлуння моїх кроків пустими коридорами, але не підвела очей, поки я не зайшла безпосередньо в кімнату, де вона знаходилась.

- Сідайте, - одразу сказала вона і зробила запрошувальний жест.

Я знову притягла собі стілець з-за одного з пустих столів і сіла навпроти детектива. Вона ще хвилинку вивчала те, що світилось у неї на екрані, а потім вже нарешті перевела сконцентрований погляд на мене.

- Що ж… - почала вона і відсунула від себе ноутбук. – Мені потрібно поговорити з вами про загиблого… Кейсі. Про ваші стосунки.

- Навіть не знаю, що цікавого зможу вам розповісти, - зам’ялась я.

- Тут, мабуть, доречніше вас виправити, адже це мені є що вам розповісти, - загадково підмітила Елайза. – Але спершу, скажіть мені, як би ви могли описати ваші стосунки?

«Знову туди ж» - подумала я пригадуючи, що вже відповідала на це питання, просто зараз атмосфера відверто менш формальна.

- Ми не проводили багато вільного часу разом… Були коханцями, якщо про це можна так сказати, але в стосунки це не оформляли… Що іще? Та нічого. Особливих поблажок на роботі я від нього не отримувала, хіба що трішки довшу перерву на перекур, але, гадаю, лише тому, що він і сам виходив зі мною. А чому ви знову про це питаєте?

- Для того, щоб зрозуміти мотиви вбивства, нам потрібно копатися не лише в доказах, які ми маємо, але й в минулому жертви, адже буває так, що вбивці влаштовують помсту за якісь старі злочини.

Від такого початку розмови у мене в горлі застряг великий ком, який я ніяк не могла проковтнути, ніби зараз мені мають сказати щось жахливе, до чого я, зізнаюсь, зовсім не готова… Ні зараз, ні ніколи.

- І ми вивчили минуле Кейсі – нічого цікавого. Немає навіть штрафів за неправильне паркування, - повідомила Елайза.

«Хух, то навіщо ж так лякати?»

- Здавалося б Кейсі – це випадкова жертва хворого маніяка, от тільки він не серійник, адже ніяких подібних випадків раніше не було. Дивно ж, правда?

- Мабуть…

- Я поїхала до нього додому і поспілкувалася з матір'ю. Дуже приємна жіночка, ви знайомі?

- Та ні, - відповіла я. – Як я вже сказала, наші стосунки важко було назвати близькими на такому рівні.

- Найважча частина роботи… - продовжила детектив Бей, пропускаючи мої слова повз вуха. – Повідомляти батькам, що вони пережили свою дитину завжди не легко, а спілкуватися з ними після цього, випитувати про минуле і можливих ворогів… Скільки б я не працювала в поліції, але навряд чи до цього звикну.

Елайза була вже зовсім втомленою після важкого робочого дня і сама не помічала, що говорить зі мною менш офіційно і більш розкуто. Вона ділилась своїми переживаннями, хоча чому б їй це робити? Втома. Сто відсотків. Ніч і втома. Це розв’язує язик.

- Так от, у відповідь на питання про те, чи може вона припустити, що хтось бажав смерті її сину, мама Кейсі на мить замовкла. Я одразу зрозуміла, що вона щось згадала. І таки так. Не бажаючи поливати сина брудом, який, між іншим, не був оприлюднений, мені довелось витратити чимало часу і терпіння, щоб розговорити її. Тому я і зателефонувала вам, міс Девіс… - детектив Бей подалась трішки вперед, пильно дивлячись мені у вічі, від чого я знову напружилась.

- Тому… чому? – пробелькотіла я.

- Чи чули ви щось про випадок, коли Кейсі було 17?

- Я не дуже знаю його минуле, можете уточнити? – неприродньо швидко вимовила я.

- Навряд чи він розповідав, це правда… - задумливо вимовила Елайза повертаючись до попередньої пози сидіння. Я була доволі розгубленою, адже цей доволі різкий поворот в нашій розмові спантеличив мене, та й зараз наш діалог з детективом виглядав більше так, ніби Елайза говорила сама із собою, ніж зі мною.

- Розповідав про що? – наполягла я.

- За свідченнями матері Кейсі, коли йому було 17, він мав статевий зв'язок з однокласницею… Вони були в стосунках на той момент, принаймні так говорить його матір.

«То й що?» - подумала я. «Підлітки зайнялись сексом… Велика новина!»

- Але справа в тому, що незадовго після цього дівчина наклала на себе руки, - так буденно повідомила детектив Бей. Після цих слів моє серце зірвалось з місця і впало вниз. – Я поговорила з батьками нещасної… У передсмертній записці вона звинувачувала Кейсі у зґвалтуванні. Мовляв, він погрожував, що, якщо вона розповість комусь про те, що він із нею зробив, то він вб’є її і її сім’ю. Вона так і не наважилась піти в поліцію, чи відкритись батькам, а невдовзі закінчила життя самогубством.

Я зробила гучний ковток повітря і моя рука рефлекторно потяглась до рота, який відкрився у здивуванні.

- Я нічого про це не знала… - пробурмотіла я.

- Я так і подумала… - сказала детектив Бей. – Але мусила запитати.

- То ви думаєте, що Кейсі вбили через ту дівчину? Але хто?

- Не знаю, - розчаровано сказала Елайза. – Цьому немає ніяких підтверджень. У нещасної немає братів чи сестер, а її батьки швидко покинули країну після того, що сталося з їх дитиною, адже не могли більше знаходитись в тому будинку, де вона наклала на себе руки, чи жити поруч із тим, кого в цьому звинуватила.