Любити Емілі

Вона така сильна

В будинку батьків було тепло, не те, що в мене. Обидва поверхи добре прогрівались, щоб маму з татом не пробирало до їх старечих кісток. Між іншим, вираз «старечі кістки» вигадала мама, щоб додати їхньому з батьком віку якогось додаткового статусу, чи-то підкреслити, що вони вже пенсіонери.

Я сиділа на кухні на першому поверсі. Довга стільниця, яка слугувала тут місцем і для готуванні, і для їжі (раніше ми тут снідали), була заставлена купою різних страв в контейнерах, лоточках, замотаних у фольгу і так далі. Сусіди, родичі і решта люду, які прийшли на похорон, поприносили купу всячини, щоб потім самим нею і пригоститися. Хтось плакав, хтось просто виглядав розгублено, хтось постійно перешіптувався дивлячись на мене. Звідусіль лиш було чутно «вона така сильна» і я розуміла, що розмовляють про мене.

«Вона така сильна» - говорили не тому, що добре мене знали. Інакше б ця фраза навряд звучала в мою сторону. Я ж лікуюсь від депресій! Ковтаю таблетки, ходжу до терапевта. Яка ж я сильна? Але батьки ніколи і нікому не говорили про мій діагноз, адже соромились, що про них подумають. Як я вже казала, я звикла жити думкою інших. Жити порівнюючи себе із кимось. Цього я набралася в батьків.

- Вона така сильна! - говорили люди в будинку моїх батьків. Тому що з моїх очей не вийшло ані сльозинки.

Усі горюють, як вміють. Я ж вмію стримуватись. Теж дресура батьків. Тому я й сильна. Бо на похоронах власних мами і тата я так і не заплакала.

І ось я сиділа в кухні зі, здавалось, мільйоном маленьких портретів, статуеток і тарілочок з котиками, якими були завішані стіни кімнати і заставлена кожна вільна поличка. Якщо б ви спитали, якого кольору шпалери на батьківській кухні, то я впевнено скажу, що не знаю, бо за купою цих котиків їх і не розгледіти.

Далекі родичі заходили сюди, діставали з шафок тарілки, інколи перепитували мене, де стоїть посуд, а потім діставали його і несли людям, які приходили. Страви, якими був заставлений стіл, теж потрошки зникали, бо їх зносили до вітальні, де зібрався люд «пом’янути моїх батьків». На ділі ж, безкоштовно випити і поїсти, ну, або ж це говорив мій цинізм.

Мене ніхто не чіпав.

Не просили виголосити промову. Не просили зустрічати гостей. Не просили займатися організацією похоронів. Усім займались найближчі родичі. Гадаю, тому що сподівались отримати щось у спадок. Дивні вони, батьки зі своїх могил точно не оцінять ці старання, бо не бачать їх. Але я вдячна, що таким чином мене оминула відповідальність організації похоронів людей, які дали мені життя. А кому перепаде спадок – це любі родичі дізнаються, коли прийде адвокат батьків. Хоча, не заперечую, що в мені знову говорить цинізм, і допомогли мені від щирого серця, а не в надії вигоди.

Мої батьки завжди до всіх ставились добре. Усміхались, дарували відносно дорогі подарунки, відвідували сімейні застілля і не говорили про себе і оточуючих нічого зайвого. Лиш потім, прийшовши додому, ці маски знімались і мама з татом ще довго говорили про те, які їхні брати/сестри/кузени/племінники і так далі неприємні, як у них брудно вдома (не всі ж мають прибиральницю, на відміну від мами з татом), як не смачно їх годували, які дешеві в їх будинках штори і тому подібне. Так могло тривати цілу добу. І про це не знав ніхто, крім мене.

Через дві години мав прийти адвокат і зачитати заповіт. Усіх присутніх родичів просили залишитись, а от сусіди могли приходити і йти, коли захочуть. Тож всі родичі чекали. І я чекала, тільки не адвоката, а детективів Бей і Роговськи, які приїхали сюди зі мною. Відверто кажучи, мене не цікавило, як розпорядились своїми активами мама з татом. Я знала, що мені тут дістануться хіба що власні речі, які батько переніс в гараж і наполягав, щоб я приїхала і прибрала їх звідти. А хто отримає все інше мене не турбувало. Але повертатися додому без детективів я теж не могла, адже сьогодні саме вони були моєю охороною, тому я продовжувала сидіти і чекати, час від часу скубаючи низ чорного плаття, в яке була одягнена.

Раптом задзвонив мій телефон. Це була Міранда, моя терапевт. Зараз ми говоримо щодня по телефону, бо після смерті батьків чотири дні назад я так і не змогла знайти часу і можливості приїхати до неї на особисту зустріч, що дуже її турбувало. Думаю, вона не вірила, що я дійсно не можу приїхати, а я ще не мала шансу пояснити все чіткіше, ніж короткими фразами під час наших телефонних розмов.

Після повідомлення про смерть батьків, я одразу подзвонила детективам Бей і Роговськи, а вони, в свою чергу, зв’язались з місцевою поліцією. Виявляється, тіла мами з татом могли ще довго не знайти, але до відділку подзвонив анонім і сказав, що побачив два трупи через вікно. Місцеві подумали, що це грабіжник: хотів обчистити цей шикарний будинок, але побачив трупи і совість взяла над ним верх. Тому чоловік і не представився, бо й сам не був чистим перед законом. Натомість, детективи Бей і Роговськи працювали над іншою версією: дзвонив вбивця. Той, хто пропонував мені вбити батьків в тих страшних смс-ках. Той, хто, швидше за все, вбив Кейсі. Це було логічним і лякаючим. Адже всі вбивства сходились на одному: на мені.

Батьків, як і Кейсі, вбили ножовими пораненнями в спину. Припущення поліції: вбивця не хоче дивитись в очі своїм жертвам. Висновок, який базується на методі вбивства: вони здійснені на підґрунті пристрасті, адже ударів було в районі 10, вже не згадаю скільки точно, але 4 з них смертельні.

Тим не менш, я не заплакала.

Лише дужче злякалась.

Детектив Бей знову викликала мене до відділку, де довго мені співчувала, а потім довго розпитувала, чи маю я хоч якесь уявлення, хто це може бути. А я не маю. Останні дні я немов у воду опущена… Немає сили одягатись, їсти, плакати, чи хоч чогось хотіти. Навіть померти. Дивно, але я давно вже не думала про те, щоб вбити себе, хоча довкола й панував цілковитий хаос. Невже нові ліки на стільки хороші?

І ось настав день, коли з-поміж сотні дзвінків зі співчуттями я отримала дзвінок про те, що завтра похорон. А вже сьогодні я тут. Сиджу на кухні і дивлюсь на екран телефону, де світиться ім’я мого психолога.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше