Непередбачуваний день

Біля Макдональдсу на мене чекала Кім. Спершу я і не здогадувалась, що чекає вона саме на мене! Ну, стоїть дівчина під входом – велике діло. Вийшла на перекур та й годі. Задній двір досі опечатаний, та й без поліцейської стрічки туди ще довго ніхто не захоче виходити! Але ні, Кім чекала саме на мене. Її обличчя було стурбованим і серйозним.

- Привіт, - сказала дівчина, коли я наблизилась до входу в заклад.

- Привіт, - відповіла я і взялась за ручку важких дверей, аби увійти, але Кім зупинила мене, спіймавши за лікоть.

- Я випадково підслухала розмову менеджерів сьогодні зранку, бо прийшла раніше звичайного, - почала вона. – Не знаю вітати тебе, чи співчувати, але підготуватись ти точно мусиш, - загадково повідомила дівчина.

- Підготуватись до чого?

- Тебе збираються звільнити.

- Прямо зараз? – скрикнула я.

- Та тихіше ти! – зашипіла Кім. – Чого галасуєш? Нас можуть почути… - дівчина обережно озирнулась, щоб переконатись, що нас ніхто не чує і продовжила. – Звідки мені знати чи зараз? Може й не сьогодні, хто зна, але це те, що я чула. Планують тебе звільнити.

- Але за що?

- Ти серйозно не здогадуєшся? – і Кім зробила багатозначну паузу, але я не відповідала їй, лиш сильніше округлила очі. – Ти свідок убивства колишнього працівника Макдональдс, тебе час від часу викликає поліція і керівництво змушене давати тобі непередбачувані вихідні, відтак ти вважаєшся нестабільною працівницею.

- Боже, яка ганьба, - розчаровано протягнула я. – Мене звільнять з Макдональдсу. Хто б міг подумати, що я впаду так низько?

- Ти зараз серйозно, чи це сарказм?

- Звісно, що серйозно! – знову скрикнула я. – Мені скоро 30! І я залишусь безробітною дівчиною, яка не знає куди податись зі своїм резюме, де буде зазначено лиш одне: що я працювала в Макдональдсі. Не знаю… Мені здається, що це повний провал. Молодим класно, для вас це лише кар’єрна сходинка, а для мене – повне фіаско.

- Ти перебільшуєш.

- Сумніваюсь.

Ще якусь хвилину ми з Кім ніяково м’ялись з ноги на ногу, ховаючись в свої куртки від вітру, що раптом здійнявся, а потім кивнули одна одній і зайшли у заклад.

- Що робитимеш? – півтоном запитала Кім, проводжаючи мене до переодягалок.

- Чорт його знає… Я не була готова до таких новин.

- Можеш спробувати висмоктати з цього місця по максимуму: обіди за знижкою, безкоштовну каву і забрати грошима невикористані дні на відпустку.

- Або ж зробити хід конем і звільнитись самій, - буркнула я, керуючись своєю гординею.

- Теж хороший хід, я про це і не подумала…

- Не подарую рудій мегері цього задоволення звільнити мене.

Під рудою мегерою малась на увазі менеджер, яка зневажала тут усіх, але була такою награно-ласкавою зі мною останнім часом. А побачивши її обличчя на протилежній стороні закладу, я точно впевнилась, що моє імпульсивне рішення вірне. Так я і зробила. І хоч це рішення було прийнято спонтанно базуючись на недостовірній інформації від Кім, з цього дня я офіційно стала безробітною.

Порятунком від думок про те, що я тепер робитиму зі своїм життям, став дзвінок від детектива Бей. Вона терміново викликала мене до відділку, куди я приїхала вже за 40 хвилин після звільнення. Привезли мене давно відомі офіцери Майлз і Кан, які ще навіть не встигли заглушити мотор, як я вже повернулась з Макдональдсу назад до них. Ця парочка подобалась мені все більше: такі різні, але чудова команда.

До відділку ми їхали швидко, але не порушуючи правил. За кермом був, як завжди, офіцер Кан, а Майлз намагався розбавити мовчання в салоні якоюсь розмовою.

- Знаєте, чому вас зараз викликають?

- І гадки не маю, - збрехала я, адже точно знала, чому детективи Бей і Роговськи хочуть мене бачити.

- Останнім часом ви до нас зачастили, - зауважив Майлз чи то зі смішком, чи то з тривогою в голосі. У відповідь я лише кивнула.

Вийшовши з машини офіцерів, я ще трішки постояла під будівлею, наважуючись зайти всередину. Під відділком, як завжди, стояла купка поліцейських з картонними стаканчиками кави в руках і курили. Готуючись до виснажливої розмови з детективами, я теж вирішила закурити цигарку, хоч це й не було типовим для мене заняттям. Вийнявши з кишені куртки пачку, я з розчаруванням згадала, що зазвичай моїм партнером на перекурах був Кейсі. У мене були цигарки, а у нього запальничка. Зараз же я розгублено стояла трішки далі від служителів закону розуміючи, що виглядаю абсолютно безглуздо з цигаркою між пальцями, але без запальнички.

- Пригостити вогнем? – запропонував знайомий голос.

- Будь ласка, - вдячно відповіла я детективу Роговськи, який виник десь позаду мене. Він був у довгому теплому пальто і чорній шапці. Побачивши його оголену шию я глибше зарилась у свій шалик уявляючи, як холодно йому має бути з незакритою шиєю. Але, здається, це тільки я так думала, а на ділі він аж ніяк не замерз.

Чоловік запалив мою цигарку і дістав свої. Після кількох глибоких затяжок, він оцінив мене пронизливим поглядом і почав очікувану розмову.

- Знаєте, чому ми з Елайзою вас викликали?

- Здогадуюсь…

- Дивно, що ви самі нам не зателефонували.

- Сьогодні я втратила роботу, - ніби виправдовуючись пояснила я. – Було не зовсім до дзвінків.

- Раніше ви не боялись дзвонити детективу Бей і розповідати про дивні смс.

- А хто говорить про страх? – зачепилась я за слова Роговськи.

- Ви ж знаєте про що я…

Ще кілька глибоких затяжок і я вирішила, що прийшов час відкрити карти.

- Вчора мені подзвонив убивця. Я пам’ятала, що ви казали, що для визначення його місцезнаходження потрібен час, тому вирішила потягнути час нашої розмови! До того ж, мені дійсно було що йому сказати.

- Ще б пак, ви були на зв’язку майже годину! – фактично викрикнув детектив.

- Я просто не кинула слухавку, розмова була значно коротшою, - майже не збрехала я і одразу ж подумала, чи можуть вони прослухати цю розмову. Від цих думок стало трішки лячно і гаряче.