Любов на заклання

Розділ 3.

Я була розлючена, як скажений пес. Бігла садом, який знаходився за будинком, в сторону великого дуба. Останнім часом, він став моїм прихистком від нав'язливої уваги господаря будинку. Тиждень тому, я ще була вдома - жила, поживала і горя не знала. Потім з'явився він та перевернув моє життя з ніг на голову. Це ж треба мені було так втрапити! Чому я? Жила нікого не чіпала, але ж зачепили мене. Чотири дні тому, я дізналась правду. Там в кабінеті Міта, моє життя поділилось на «до» - безтурботне, радісне, в колі люблячої сім'ї і «після» - з щоденними знущаннями, навчаннями і виносом мізків. Виявляється, я обрана! Яке щастя! Прямо стрибати зараз почну від радості! Я суджена імператора-дракона! Тоді в дитинстві, мою появу передрекла храмова жриця, тому мене шукали по – всюду, майже, п'ять років. На лихо, знайшли в останньому прикордонному селищі. Якби не те кляте, яблуко, за яким я пролізла на дерево, можливо, не знайшли б. Якщо відверто, то я не проти там кохання, любові та всього такого. Як і кожна дівчина, завжди мріяла про такі почуття. Але ж про почуття тут не ідеться. Мене, як на базарі, обрали на заклання! Просто лише зі мною  імператор зможе продовжити свій рід. Дідусеві уже шістсот років, а він так і не обзавівся спадкоємцями. Жінок, бач багато мав, але завагітніти та народити спадкоємця зможе лише обрана. Я теж, як дурна все життя чекала чародія! Думала прилетить і забере мене. Шкода, що ніколи не замислювалась куди забере! Якби встигла вийти заміж до цього часу, то залишилась би вдома, поруч батьків. Чекали б тоді наступну «обрану». Проте, я по-дитячому вірила в доброго чарівника, що зробить моє життя щасливим. Виконала всі його настанови: старанно вчилась в школі, оволоділа мечем, не зустрічалась ні з ким, всіх хлопців віднадила, чекала…. Чого? Щоб мене використали, як свиноматку, в даному випадку - дракономатку? Звичайно, до цієї гідної посади  додавалась, ще й корона королеви, бали, прийоми, корсетні плаття, танці, етикет, палацові інтриги і цілодобова увага. Думаю, що після того, як надягну корону, то навіть в туалет не зможу піти без фрейліни. Парадокс – все життя мріяла про свободу та незалежність, а втрапила у золоту клітку.  А головне -  заміж доведеться вийти за старого, шестисотлітнього, чужого, не коханого діда! Ні, я точно звідси втечу! Тільки б якось вибратись з цього клятого будинку. Міт за цих кілька днів добре вивчив мій характер, тому наклав спеціальне закляття, через яке, я не можу самовільно вийти за огорожу прибудинкової будинку. Він взагалі, вирішив зіпсувати моє життя остаточно. Щодня проводить зі мною навчання: танцям, риториці, історії, географії, математики, літератури, етикету, філософії, ознайомлює зі світськими новинами та плітками. Каже, що для майбутньої королеви дуже важливо бути в курсі будь-якої теми та розбиратись у всьому, навіть у плітках. От скажіть, чи не байдуже мені, з ким любить проводити вечора за покером драконеса - графиня Дарлонгтон? Чи який фасон капелюхів полюбляє мадам Фізотті? А забула, виявляється мені важливо знати, що не всі при дворі короля дракони! Ніби мені не байдуже, що половина – люди. Як мене все дістало! А найбільше дістав Міт! Моєю думкою він зовсім не цікавиться. Подобається мені, чи ні йому абсолютно байдуже. Він взявся за моє виховання. Добре, якби хоч навчав і не знущався щохвилини: «Ти плямкаєш, як свиня!», «Танцюєш, як корова на льоду!», «Не та виделка!», «Не правильно тримаєш книгу!», «В тебе мозок, як у курки, раз ти не можеш запам'ятати елементарного», «Випростай спину», «Кніксен, як в каліки», «Не тупоти, як кінь, коли ходиш!», «Не позіхай, коли з тобою розмовляють» і сотні кпинів за день. А мене взагалі спитали чи я хочу бути імператрицею? Я що мріяла про це? Мене душила образа та відчуття нікчемності. Дуже хотілося взяти до рук меча і виплеснути це все на когось, але ж «Імператриця не повинна брати до рук зброї - це заборонено». Сьогодні зранку, Міт зайшов до моєї кімнати та забрав меч з латами, доки я була зі служницями в купальні. Як він взагалі посмів заходити, навіть не запитавши? А якби я гола була посеред кімнати? І це він мене вчить манер світської леді? Йому пощастило, що я якраз була у ванні. Він видно спеціально підгадав, щоб я не пручалась та повідомив мені це через закриті двері купальні. Я ж не буду бігти за ним гола і мокра, видираючи свою зброю. Це було останньою краплею. За цих кілька днів список смертних кар для Міта виріс до сорока двох! Зараз будь-яка з них мені здавалась підходящою. З мене точно досить! Як діяти? Як втекти звідси та взагалі з цієї країни? З уроків географії з Мітом, знала, що на сході в кілометрах трьохсот, з нами межує королівство людей – Таморсатія. Драконів там немає. Треба тікати туди. Але як? Треба, щоб хтось мені допоміг, але хто? Слуги не допоможуть – всі пов'язані магічною клятвою вірності господарю, а друзів у мене немає!

Сиділа так під деревом і жаліла себе. Головне, що виходу для себе не бачила. Триматиме мене тут Міт до тих пір, доки не вирішить, що я готова, щоб постати в палац, перед ясні очі імператора. Цікаво, який він? На лихо в житті не бачила жодного дракона. Якщо не вважати Міта. Але він не дракон, а клятий чародій! До нас в село справжні дракони ніколи не заїжджали. Мабуть, король бридкий, зморщений дідок, якщо йому шістсот років. Знала, що дракони живуть довго, але вони завжди приховують свій справжній вік, тому невідомо чи йому двадцять років, чи триста, чи взагалі п'ятсот. Звичайно, з віком вони старіють. А скільки ж тоді Міту? Геть питати не буду, навряд чи зізнається, а от новий кпин, точно придумає!

- Ти пропустила ранковий урок географії! – почулось холодне зауваження Міта позаду.

Обернулась, піднявши голову догори. Він стояв заклавши руки перед собою. Відвернулась, щоб не бачити його остогидле обличчя.

- Я тепер взагалі не буду ніяких уроків відвідувати!- прошипіла я достатньо голосно, щоб він почув.



Сніжанна Четверт

Відредаговано: 20.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись