Любов на заклання

Розділ 4.

Сьогодні ми вправлялись у верховій їзді. Я звичайно вмію їздити на коні, але не в дамському сідлі і сукні. Це щось жахливе! Точно розумію, що це кляте сідло придумав чоловік, який ненавидів жінок. Лель туди забралась, звичайно не без допомоги Міта. Нажаль, їздити при дворі дамам у чоловічому сідлі – однака поганого тону. Але в цій прогулянці було і хороше – нарешті ми виїхали за межі його міського маєтку. Неспішно попрямували до парку, який знаходився за квартал звідси. Я роздивлялась доглянуту вулицю та дивувалась, чистоті навколо. Жодних відходів, сміття чи обшарпаних будівель. Звичайно це ж «елітний» район. Перехожих було мало, в основному проїжджали карети, але якщо і траплялись люди, то вони галантно вклонялись нам. До речі, жодного дракона, ми поки не зустріли. У свою чергу Міт лише трохи нахиляв голову на знак вітання. Що ж за статус у нього при дворі, коли йому вклоняються багатії?

- Силено, тримай спину рівніше, - не забарився зі своїми вказівками Міт.

- Як тут тримати спину, коли я сама ледь тримаюсь? - невдоволено буркнула.

- І посміхайся, - додав він, коли повз нас пройшла чергова пара. Чоловік, як і всі попередні, вклонився йому, а жінка зробила ледь помітний кніксен. Міт, ледь схилив голову, я ж чарівно посміхалась, теж схиляючи голову у вітанні.

- Що ж ти за пташка така, коли всі до тебе так вітаються? – поцікавилась у нього.

- Чарівна пташка! - тихо розсміявся він.

- Займаєш, якийсь відповідальний пост?

- Не тільки, я ж ще й чаклун. Забула? - знову посміхнувся чоловік, дивлячись на мої потуги виглядати непримусово.

- Де ж тут забудеш, коли ти наклав чари, щоб я не мала змоги вийти з дому!

- Це моя гарантія того, що ти не втечеш, - промовив він, споглядаючи знову на мою осанку.

Інстинктивно випросталась і мило йому посміхнулась. Він задоволено повернув посмішку.

- То все ж таки, я про тебе нічого не знаю, лише те, що ти посланець імператора і працюєш разом з Ротханом на благо корони, - вдруге поставила незручне для нього питання.

- А ти настирна Силено, гарна риса для майбутньої імператриці! – знову «з'їхав» з відповіді.

- Міт, ти не відповів! – почала нервувати від його нечітких відповідей. – Я живу у твоєму домі і заслуговую хоча б знати з ким!

- Боїшся пліток? – іронічно запитав, підійнявши брову.

- Боюся вбити тебе вночі, коли ти спиш, а потім виявиться, що ти родич імператора! – відповіла  у такому ж тоні. – Для чого мені проблеми з ним?

Міт голосно розсміявся та подивився на мене уже лагідніше.

- Тут ти можеш не перейматись! Я не родич імператора, а його посланець і перший радник. А щодо вбивства вночі, - він суворо поглянув на мене, - то навряд чи в тебе це вийде. Сплю я чутко. Якщо взагалі сплю.

- А що так? Совість мучає? – іронічно поглянула йому у очі.

- Ні, совість – це поняття для вас смертних, для мене його вже не існує багато років, - з чарівною посмішкою відповів він.

- Справді, совісті у тебе немає! – зле гримнула на нього.

- У чому справа Силено, ти чимось незадоволена? – продовжував потішатись він.

- Ні, що ти! Звичайно задоволена! Всім! – рявкнула собі під ніс.

Далі їхали мовчки. Я кілька раз мимовільно поглядала на нього. Міт більше не звертав на мене уваги, про щось глибоко замислившись. У такі хвилини він був іншим, справжнім: не шпиняв кпинами, не іронізував посмішками, а просто … навіть не знаю, мабуть, був схожим на звичайну людину зі своїми проблемами та бажаннями. Хоча, які у нього можуть бути проблеми? Цікаво, а скільки йому насправді років? Це питання так і вертілось у мене на язиці. Не витримала.

- Міт, - лагідно покликала його, відірвавши від роздумів.

- Що? – підійняв очі до мене, одразу, надівши «маску» усміхненого негідника. Де і ділась його людяність!

- А скільки тобі років?

- Менше, ніж імператору! – знову з іронією сказав він.

- Дякую, що нагадав мені про те, що маю вийти заміж за стариганя! – обурилась я. – Весь настрій зіпсував!

Він лише розсміявся. Знову не відповів на моє питання.

- Міт?

- Що?

- А який він – імператор? – серйозно запитала про те, що дійсно мене хвилювало всі ці дні.

- Вольовий, не терпить коли йому суперечать, трохи жорсткий і їсть незайманих дівчат на сніданок, якщо вони не виявились такими вночі, - серйозно відповів чоловік.

- Що? –  аж коня зупинила від здивування.

- Ну для тебе можливо і зробить виняток, все ж таки ти його суджена, яка може народити йому потомство!

Напевно, на моєму обличчі він побачив, щось кумедне, а можливо його розвеселив мій переляк, який я не змогла приховати. Він знову голосно розсміявся.

- Не переймайся, ти звикнеш!

- Та ну тебе! – психанула, поїхавши далі.

Зараз не зрозуміла чи це його черговий жарт чи він насправді мені сказав правду. З Мітом завжди було складно розрізнити, коли він потішається, а коли говорить правду. Від цього все у душі похололо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше