Любов на заклання

Розділ 12.

Роздягаючись і натягуючи нічну сорочку, помітила, що не зняла кулон, подарований Мітом. Тоді так поспіхом збиралась, що геть забула за нього. Фетіма теж його побачила й здивувалась.

- Мілено, де ж ти взяла цей кулон? – її очі, наповненні щирим здивуванням, полізли на лоба. Я ж лише знизала плечима та міцніше закуталась у ковдру.

Ранок зустрів нас осіннім вітром і прохолодою. Ми встали вдосвіта, бо якщо чесно, то я не бажала ще раз зустрітись із Жоржем. Боялась, що таки зламаю йому руку. Хоча, може й варто було? Та переймалась цим було ніколи. Ми з Фетімою швидко зібрались та подались до міста. Дорогою вона щебетала, сміялась, постійно говорила, іноді щось наспівувала. Я ж не звертала на це все уваги, лише зрідка киваючи головою та здивовано посміхаючись. Години через три, коли до міста лишалось кілька кілометрів, вирішила, що більше слухати Фетуму не в змозі, тому було лише два варіанти закрити їй рота. Перший, відкинула одразу, бо дівчина навряд чи зрозуміє, якщо гепну її в голову, а другий видався мені саме вчасним.

- Я зголодніла, - мило посміхнулась Фетімі, - давай зупинимось і перепочинимо, а заодно й поїмо.

- Я тільки «за», - зраділа дівчина.

Ми присіди обабіч дороги та доїли залишки вчорашньої вечері. Фетіма ж, навіть з набитим ротом, примудрялась говорити. Поглянула на неї. Тепер розумію реакцію Міта, коли я так робила, за столом. Тоді робила це навмисне, щоб розізлити його, але зараз опинившись у точно такій же ситуації. Що не кажи, а виглядало це негарно.  Намагалась не звертати на увагу на відсутність виховання Фетіми. Раптово подумала, що Мілена, мабуть, така ж. Посміхнулась, про себе. От Міт буде здивований, коли знову побачить «мої дурні звички» у дії. І хоч це буду не я, а сестра, але шкода, що не бачитиму його обличчя у цей момент. Міт. Думки про нього враз заполонили мою душу. Не бачила його кілька днів, а вже встигла скучити за ним. За його іронічними шпильками, за його бархатистим голосом, посмішкою і губами. Від згадки про останні мене кинуло в жар. Не буду про нього думати, не зараз!

«Хто ж ти, Ротхане? Які стосунки у Вас з Силеною? Добре, подумаю про це пізніше!» - видихнула, проводжаючи поглядом його карету. Зараз було вкарай важливо зрозуміти, хто ж така Силена де Монтеруд і куди вона поділась? Чому мене плутають з нею? Це була загадка, яку я маю розгадати.

- Маркізо, - до мене підійшла молода дівчина-служниця і вклонилась у кніксені, - давайте я вам волосся у зачіску закладу.

Вона пішла попереду, а я позаду, оскільки уявлення не мала, де кімната маркізи. У тому, що це її, а тепер, тимчасово, і мій будинок, уже не сумнівалась. І Ольгема привезла мене саме сюди, і Ротхан чекав мене тут, і слуги бігали навколо мене, як біля господині. Дівчина спритно та швидко заклала мені зачіску, прикрасивши шпильками із жовтими камінчиками, які дуже пасували, під жовту, вишиту сукню. Доки вона приводила мене до ладу, вирішила розпитати її про тутешні порядки. Поросила, розповісти, як їй тут служиться і яка я господиня.  Дівчина виявилась не говірка, тому кожне слово приходилось з неї витягувати. Врешті, після кількох навідних питань, дізналась, що Силена де Монтеруд, наразі якою я фактично являлась, отримала нещодавно цей будинок у спадок від троюрідного дядька графа де Санте. У будинку шість слуг. Одетта- економка та головна над слугами ( мабуть саме її я побачила у дверях), Магдалена – кухарка, Себастіан – садівник, Вільям – конюх і вони з Віолеттою – покоївки. Як звали саму дівчину, не дізналась. Вона не сказала, а я не могла запитати на пряму, не виказавши себе. Вона і так  якось підозріло на мене споглядала, але свої доводи залишила при собі. Про справжню маркізу, я лише дізналась, що вчора вона поїхала кудись і не повернулась. Треба буде з Вільямом поговорити, щоб дізнатись куди саме, бо він її туди відвозив. Вирішила, трохи пізніше це зробити, а зараз оглянути будинок і сад. Будинок вражав мою уяву. За словами дівчини, яка робила мені зачіску – це був лише міський будинок, а є ще заміський маєток і землі з людьми. Не погано мене так сплутали! Ще зранку блукала жебрачкою по місту, а тепер - маркіза! Цікаво, а що зробить мені справжня маркіза, коли повернеться і дізнається, що я шахрайка? Уявлення не мала, яка кара передбачена за нашими законами за шахрайство, але сама думка про це кидала у холодний піт. Сьогодні мені пощастило і ніхто не помітив підміни, але так триватиме не вічно. Врешті, я десь щось зроблю не так і мене викриють. От хто той юнак-охоронець, що сьогодні назвав мене сестрою? Згадала його холодний і презирливий погляд, коли сказала, що у мене немає брата. А раптом він  справді брат маркізи? Але ж як це можливо? Вона ж маркіза, а він простий охоронець! Ні, це не можливо! Мабуть, дійсно, юнак обізнався! Але ще кілька таких непередбачуваних ситуацій і всі точно помітять, що я не маркіза  Треба бути насторожі й тікати звідси, як найшвидше. Гуляла садом з годину, придумуючи, як звідси дременути, щоб ніхто не побачив.

Раптово хтось обійняв мене за талію із заду. Я стрепенулась та викрутилась з обійм, розвертаючись обличчям до нахабного незнайомця. Переді мною стояв юнак і посміхався. На вигляд, років двадцять п'ять, з довгим біли волоссям, заплетеним у витіювату косу, блакитними очима, у срібних латах та мечем на поясі. Побачивши його, із жахом зрозуміла, що мене розкрили. Тепер тікати було запізно, бо мабуть, це був воїн, що прийшов по мою душу!

- Привіт, Силено!- він став підходити ближче із сяючою посмішкою на вустах. Я почала задкувати. Чоловік здивовано зупинився та спохмурнів. - Знаю, що сьогодні не мій день, але до мене заїхав імператор і повідомив, що ти у пригніченому настрої, просив тебе розважити!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше