Любов на заклання

Розділ 15.

Дорога до королівства Тамортсатії зайняла два дні. Можна було мені перетворитись на дракона і здолати увесь шлях менше, ніж за день, але там дракони не живуть, тому поява одного з них приверне непотрібну увагу. Мені ж потрібно було з'явитись тихцем, щоб ніхто не дізнався про шпигуна.

За час подорожі пошкодував, що так і не знайшов можливості створити портал переміщень через простір. Постійна зайнятість державними справами залишали мало часу для експериментів з магією.

На під'їзді до столиці, наклав на себе закляття зміни зовнішності. Посли Таморсатії частенько бували у нас раніше, тому, якщо ще залишились при дворі, то могли упізнати. Тепер я був чорнокосий юнак із зеленими очима та гачкуватим носом. Татуювання теж зникло з обличчя, оскільки за ним у мені можна було безпомилково визначити посланця імператора-дракона Ротхана. 

Столиця Таморсатії зустріла мене мокрим снігом і холодом. Королівство було розташовано північніше, тому тут було прохолодніше. Убогість столиці мене вразила. Дерев'яні будиночки, по-декуди спалені, вузенькі вулички, небагатолюдні околиці. Був вечір і містян майже не було. Ближче до центру з'явились кам'яні будинки з черепичними дахами, але і вони мали обшарпаний вигляд. Проїхавшись до палацу побачив велику кам'яну, стару двоповерхову споруду, оточену військовим табором. Не став заїжджати у нього, вирішив податись шукати міську таверну. Поблукавши пустинними вулицями таку знайшов. Стара дерев'яна вивіска на двоповерховому камінному будинку свідчила, що це вона. Всередині було кілька столиків без відвідувачів. Почекав – нікого. Гукнув. На зустріч із кухні вийшов сідовласий кругленький чоловік років шістдесяти.  

- Доброго вечора, пане, - насторожено привітався він, розглядаючи мене. – Щось бажаєте?

- Доброго. Хочу винайняти у Вас кімнату на декілька днів.

- Звичайно, - вже трохи жвавіше посміхнувся чоловік. – Йдіть за мною.

Ми піднялися на другий поверх. Кімната була звичайна і обставлена старими, але добротними речами. Ліжко, шафа та стіл зі стільцем – це всі меблі. Постіль чиста, отож цього достатньо.

- На скільки днів бажаєте винайняти? – запитав він.

- На дні три, - впевнено відповів, дістаючи із гаманця місцевий золотник.

- О, це забагато! - схвильовано зауважив він.

- Це не лише за кімнату, а й за інформацію!

- Яку? - побілів хазяїн.

- Не турбуйтесь, нічого такого, - поспішив заспокоїти його. – Мене цікавить лише останні події у вашому місті. Давно вже тут не був і дуже здивувався бідності містян та розрусі навкруг.

- А, Ви про це, - чоловік узяв гроші й схилив голову. – Ми дійсно останнім часом ледь зводимо кінці з кінцями. Відколи на трон сів новий король Адріан жити нам стало важко. Він збільшив податки, а ще й неврожай цього року, остаточно загнав народ у бідність.

- Давно вже править Адріан? – обережно поцікавився.

- Рік уже, як скинув та стратив нашого короля Стефана. Тоді був бунт серед містян, тому його армія розтрощила місто та перебила усіх, хто був проти. Люди розбіглися хто-куди – подалі звідси. Багато подалось у імперію драконів. Кажуть їх імператор Ротхан хороший правитель та й податки там менше.

- А принцеса - дочка короля?

- Принцеса Лія, бідна дівчинка, - він тяжко видихнув і продовжив. – Мала вийти заміж за першого радника і посісти трон. Старий король змінив порядок наслідування, оскільки не мав сина, а племінника не хотів допускати до влади. Не хотів і був правий! Адріан ввів військовий режим і тепер за найменшу непокору проводить публічні страти. А принцеса тепер у монастирі – готується до постригу у жриці.

- А її наречений?

- Кажуть, що у підвалах в'язниці, але стільки часу пройшло, що може його уже й живого немає. Шкода, що так сталось, бо перший радник і принцеса не допустили б такого занепаду країни.

- Що так важко стало?

- Так, самі бачите, торгівлі майже немає, податки непідйомні, а з неврожаєм на весну взагалі голод може бути. Живемо і не знаємо, як воно буде завтра.

- Кажуть, у нього є чаклунка, яка допомагає йому?

- Є - Олівія, - похмуро поглянув на мене чоловік. - Такої злої жінки я ще не бачив. На вигляд молода дівчина, але серце чорне. Забавляться, радіє з катувань на публічних стратах. А ще розвага у неї є улюблена -  перетворює людей, що провинились на мишей, потім чавить їх підбором чобітка. Вона тепер королева. Одружились вони з Адріаном кілька місяців тому. Це вона, зла відьма, допомогла йому з переворотом. Армію начаклувала. Ви щоб бачили ту армію – напів зігнивші мерці. Ходять, смердять, але ведуть себе, як живі, правда не розмовляють. Підпорядковуються лише їй. За рахунок того, що мертві, то зовсім не вразливі до зброї. Закутані у лати, щоб м'ясо шматками з них не відпадало. Кожного чоловіка, що помер забирають у палац, де він стає воїном короля. За поховання тіла – смертна кара усій родині. Тепер, навіть після смерті, ми мусимо служити королю.

- Жах, - вимовив, не стримавшись.

- Так, - погодився хазяїн. - Ви бачу не тутешній? – поцікавився він.

- Так, прибув сюди у справах, - дістав ще один золотий і вклав йому у руку. – Це Вам за мовчання. Не хочу, що хтось про мене знав.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше