Розділ 8

«Ідіотка!» - тільки зараз Мішель згадала, що на екрані її власна світлина. Остання з тих, що зробили до операції. За кілька днів до вирішального дня батько забрав її й вони полетіли на море. Теплі ласкаві хвилі, лазурна вода та гарячий пісок різко контрастували з тим, що відбувалося у них вдома – місто майже захопила зима. Ті дні стали найкращими у її житті, адже тепер дівчина знала, що є речі, значно страшніші й серйозніші, ніж сварки з батьками чи друзями, осуд суспільства чи небажання бути такою, якою тебе хочуть бачити.

На щастя, Андрій нічого дивного у її заставці не помітив – хлопці й не такі фотографії встановлюють. Від його слів про те, що в неї є смак, стало приємно, адже це означало, що і йому незнайомка сподобалася. Втім, нічого обговорювати більше не стали, й Дольський лише нагадав, що тренування розпочнуться вже завтра.

Хлопці ще збиралися погуляти, але Мішель ввічливо відмовилася від запрошення приєднатися до них – у крові все ще вирував адреналін, а м’язи були напружені, немов вона пробігла марафон. Все ж, це випробування було емоційно виснажливим для неї.

Прийшовши до дому, встигла лише прийняти душ та випити чаю. Хотіла лише на кілька хвилин прикрити очі, щоб почекати батька та повечеряти разом з ним, але не зчулася як заснула й вперше за довгий час не мучилася безсонням.

Коли зранку на екрані мобільного висвітився напис «Андрій Дольський» дівчина дуже здивувалася, тому й не одразу відповіла. Проте хлопець, очевидно, набрав її не випадково, бо скидати виклик не збирався.

- Алло, - нарешті відповіла Мішель хрипким зі сну голосом.

- Привіт, сподіваюся, не розбудив, - з трубки почувся привітний голос. До біса жвавий, до речі.

- Розбудив, що тобі треба? - пробурчала вона.

- Збирайся, я чекаю тебе внизу. У тебе 5 хвилин.

- Що? Дольський, ти при своєму розумі? Що ти мелеш? – чомусь навіть відвела трубку й поглянула на екран, щоб впевнитися, що це не сон, і вона дійсно все це чула наживо.

- Тренування, ти забув? Збирайся й спускайся вниз.

- Ти серйозно? Субота, 7 година ранку!

- В тебе лишилося 4 хвилини. І якщо не спустишся до мене, то сильно про це пожалкуєш, - посміхнувся він. Мішель аж скочила на ноги й підійшла до вікна. На щастя, Андрій не знав, де вона живе, хоча й з будинком та навіть під’їздом вгадав.

Хлопець стояв під самими її вікнами й озирався, наче відчуваючи, що за ним спостерігають.

- І що ти зробиш? Знову закинеш мене на дах? Ну то я вже знаю, як звідти спуститися, - все ж було цікаво, що той задумав. А ось виходити на двір і займатися зовсім не хотілося.

- 3 хвилини,  - подав голос Андрій. – І після цього я врубаю колонку. Як гадаєш, сусіди подякують тобі за гарний початок ранку?

- Трясця, - вилаялася Мішель, зрозумівши, що той не жартує – в руках «наставника» дійсно була яскраво-зелена колонка, а характерний звук сповістив, що він тільки-но увімкнув її. Судячи з усього, музику буде чутно на весь двір.

- Радий, що ти оцінив всі перспективи. Чекаю, - і він скинув виклик.

- Дідько! – Мішель схопила вчорашній одяг, який ввечері закинула на стілець й швидко натягнула його. Потім нашвидкуруч почистила зуби й вибігла. Судячи з усього, дуже вчасно, адже Андрій тільки-но сховав телефон у кишеню й потягнувся за колонкою. – Гей, я тут! – ледь не крикнула, спостерігаючи за цим й розуміючи, що може бути далі.

- Ну то й добре, побігли.

- Куди? – не зрозуміла.

- Спочатку побігаємо, а потім – на майданчик, займатися.

- І довго бігати? – спитала, хоча в голові була лише одна думка: «Блін, лише очі продерла, а вже кудись тягне мене!».

- Хвилин тридцять. Якщо не здохнеш, то сорок, - знизав плечима, наче то було цілком нормально. Та вона навіть в школі так довго не бігала!

- Знущаєшся?

- Аж ніяк. Часу в нас мало, а роботи – багато. Побігли, дорогою все розкажу, - махнув він рукою й чкурнув вперед.

Мішель аж отетеріла від такого жвавого старту, але діватися було нікуди, то ж побігла слідом. Швидкість, яку обрав Андрій, була для неї не те щоб великою – вона була шаленою, а цей… бісів тренер, навіть дихання не змінив, продовжуючи розповідати:

- Сьогодні позаймаємося, але ввечері чи завтра зранку в тебе може бути крепатура. Так ось це нічого не означає – ти все одно бігатимеш зі мною та ходитимеш на майданчик. Ввечері ми зазвичай тренуємося, але не кожного дня. Про те, коли тобі слід прийти на стадіон, писатиму я чи Сонік щоразу. З часом, якщо все ж доведеш, що чогось вартий, додамо тебе в окремий чат.

В боку вже кололо, в горлі пересохло, а в грудях пекло, неначе вона надихалася димом. Такі навантаження були незвичними, хоча загалом Мішель і полюбляла активні ігри й спокійно ганяла у футбол з Сергієм та його приятелями. Від того, наскільки виглядала жалюгідною на фоні Андрія, злилася ще більше, але мовчала. Хотілося б сказати, що через симпатію до нього, адже таки взявся за такого кволого учня, але ні – просто дихання на гнівну тираду не вистачило б.

Наче відчувши її стан, хлопець звернув до тренувального майданчика біля стадіону й махнув рукою, мовляв, нам сюди.