Розділ 13

Андрій саме виліз з води та натягнув на себе одяг, коли помітив, що до них прямує дуже невдоволений борець. Той самий, що назвався Миколою. За ним, вся в сльозах, поспішала і його донька. Причому було помітно, що дівчина не дуже-то й хоче кудись йти, але батько тягнув її, немов вона була не важчою за пір’їнку.

Відчуваючи недобре Дольський квапливим кроком пішов до альтанки.

- Де він?! – гримнув борець, без особливих зусиль перекрикуючи гучну музику.

- Тату, - рюмсала дівчина, намагаючись вирвати руку з батьківського захвату.

- Замовкла, швидко! Яким я буду батьком, якщо спускатиму все ось такій нахабній наволочі?! – чоловік шукав когось поглядом, але, певно, не знаходив.

- Якісь проблеми? – Андрію дуже не сподобався настрій, з яким прийшов Микола.

- Ага, проблеми. Один з ваших хлопців чіплявся до моєї доньки! – випалив він, і по тому, як занила дівчина, було зрозуміла, що їй ці «залицяння» аж ніяк не сподобалися.

«Блін! Хто цей ідіот?!» - судячи з того, який градус веселощів вже парував у компанії, «ідіотом» міг бути кожен. Втім, так швидко здавати своїх Дольський не планував.

- Впевнений – це лише якась помилка. Можливо, це був хтось інший? Наші хлопці завжди на видноті… - Андрій обвів поглядом друзів. Ті, до речі, не поспішали ховатися – тільки з цікавістю дивилися на гостя. Винні б себе так не поводили.

- Для такої справи багато часу не потрібно! Знаю я таких – як в штанах тісно стане, то й хвилини вистачить, що б притиснути вподобану дівчину! – гаркнув Микола й ще раз добряче смикнув доньку за руку. Андрію на мить здалося, що в очах Ксюші з’явилася злість на батька, наче він робив щось не те. А чоловік тим часом продовжив: - Ну, ти бачиш його тут?!

- Не знаю, тату… - занила дівчина.

- Очі витри від сліз, може й побачиш. Ну?!

- Миколо, вибачте, але може б ви хоч розповіли, що сталося? Може це лише якесь непорозуміння? – до Андрія вже підійшов Сонік, проте поки мовчки стояв поруч. Йому теж не подобалася ця ситуація, але треба було б хоч зрозуміти, які претензії в борця.

- Поклич сюди своїх хлопців, тоді й поговоримо, - зціпив зуби чоловік.

- Нема кого кликати – всі тут, - про всяк випадок обвівши поглядом територію навколо альтанки, сказав Женя. Навіть ті, хто купався, вже вийшли на берег.

- От і добре. Ти поки дивись, де той негідник, а я побалакаю з хлопцями, - останні слова були звернені до доньки.

Чекати, поки перегорять дрова довелося недовго, то ж Мішель саме встигла підготувати все необхідне. Раніше їй не доводилося смажити м’ясо, бо ж всі вважали це «чоловічою справою». І хоча розуміла, що нічого складного в цьому немає, всередині все одно хвилювалася – раптом щось зробить не так?

Через певний час дівчина з подивом зрозуміла, що майже нікого біля неї немає – усі хлопці кудись ділися. Це викликало підозри, хоча, звісно, вони могли просто піти купатися. Врешті-решт, на відміну від неї, приятелі планували трохи поплавати в озері в цей день. Трохи повагавшись, Мішель все ж пішла шукати когось з них, що б ті оцінили її роботу.

Вийшовши з-під навісу й ступивши кілька кроків, дівчина здивовано зупинилася – уся її компанія стояла за рогом і про щось напружено говорила з Миколою – батьком набридливої малої. Та невдоволено сопіла поруч з чоловіком та обіймала себе руками, наче намагаючись сховатися від чогось.

Поруч голосно волала музика, то ж Мішель наблизилася до хлопців, що б хоч зрозуміти, через що виникли проблеми. Варто було зупинитися за кілька кроків від них, як чоловік смикнув доньку за руку (вже не вперше, і це навіть на вигляд дратувало – він же точно не зважав на те, що вона значно слабша!) й гримнув:

- Ну, і довго мені чекати?! Подумай - наступного разу на твоєму місці може бути хтось не такий прудкий!

Ксюша підняла голову й пройшлася по їхній компанії очима. Секунда, й вона зустрілася поглядом з Мішею. На мить в очах малої виникла радість, наче вона виграла коштовний приз, але майже одразу її змінив розпач. Вона підняла руку й вказала на Мішель.

- Ось цей, - голос тремтів, наче осінній лист на вітру, а Міша навіть не зрозуміла, про що мова. Про всяк випадок озирнулася кілька разів, але ні – всі погляди були спрямовані саме на неї.

Напружену тишу розбив на дрібні шматки голосний сміх Дольського.

- Серйозно? Вовченя лізло до вашої доньки? Та він навіть думати про дівчат соромиться, не те що насильно затискати їх по кутках! – сміх був дуже схожий на щирий, але Мішель чітко розуміла – цього разу Андрій грає.

- Мені начхати, як він поводиться зазвичай – сьогодні моя донька ледь втекла від нього! – Микола відпустив руку Ксюші й хотів вже попрямувати до Міші, але на заваді раптом опинилися одразу двоє – Андрій та Сонік.

- Послухайте, може це якась помилка? Вона могла щось неправильно зрозуміти, чи помилитися… - спробував втихомирити його Женя, але чоловік тільки більше розлютився.

- Ти хочеш сказати, що моя донька настільки дурна, що б обмовляти когось просто так? Чи не здатна запам’ятати обличчя, яке бачила кілька хвилин тому?!

«От гадюка мала!» - з роздратуванням подумала. Тільки зараз до Мішель почало доходити, через що, власне, почалася сварка. Напевно, можна було б просто поговорити з чоловіком та прямо сказати, що вона цього не робила, бо дівчатами не цікавиться, але замість цього просто завмерла. Було страшно від того, що може зробити з нею цей борець, якщо не захоче навіть вислухати.