Розділ 5

 6:00. Героїня розплюшила очі. Вона швидко рушила у ванну, а після того у кухню за листом. Та його не було на столі. Віта хотіла як найшвидше втекти він хлопця. 

Її ноги винесли дівчину в коридор. Голова повернулась і побачила ключ у дверях другого поверху. Цікавість взяла верх. Через лічені хвилини ключ повернувся, а дверна ручка. 

Вона попала у рай для таких як вона. Кімната була забита книгами. Кожна поличка мала у собі велику кількість цих життєвих провідників. Там були і великі і маленькі. І давні і сучасні. Вона йшла, затамувавши подих. У цій кімнаті було тепліше, ніж на всьому першому поверсі. Посередині стояв великий стіл з невеликою кількістю крісел. В іншому кінці кімнати було крісло гойдалка. На ньому була гарна накидка і теплий плед. У її мріях вона читала там хорошу книгу. Руки вишукували щось із класики. Очі зустріли ту книгу, яку шукали усі роки. 
"Гордість і упередження". Історія цього кохання вражала у всі роки. Давно хотілось прочитати. І тут настав час читати і насолоджуватись. 
 

Тим часом Дмитро прокинувся. Під його рукою була вільна подушка. Хлопець зрозумів, що та панянька вже давним давно побігла на другий поверх. Він ще трохи повалявся у своєму ліжечку, а потім зібрався і пішов у ванну. Хлопець не поспішаючи вмивався і чистив зуби. Його живіт пробуркотів, і хотів їсти. Хазяїн виконав забаганку і рушив на кухню. На столі вже вітав новий лист. Було цікаво про що у нім йдеться. Та як тільки у очі попали перші кілька рядків, то одразу апетит пропав. 
 

" Привіт. Вчорашнє завдання ви не виконали повністю, а це означає що вам не зараховано. Тому за правилами додається один день. Готуйтеся до завтрашнього завдання, і відпочиньте. Для нього вам потрібна сила. " 

Хлопоча серце стислось. Усе через їхню сварку. Зате, будуть бачитися на один день більше. Але це не дуже добре, бо ж робота не чекає. Тепер у його розпорядженні ноутбук. Дмитрові спало на думку, щоб зайти у соц мережі. Може знайдеться хоч якийсь вихід. Та коли під його руками опинилися клавіші, що швидко набирали текст, усе змінилось. Пошукова система сповістила, що сталась помилка і такого сайту не існує. Це викликало обурення у головного героя, тому він просто увів у систему серіал "Відьмак", і почав перегляд, оскільки нічого було робити.
 

Дівочі очі хотіли відпочити від цієї захоплюючої книги. Не хотілось підійматись із затишного кріселка і покидати компанію, але очі пекли нестерпно. 

Віта пройшлася повз довгий стіл. З боку від вікна була розміщена розетка і ноутбук. Біля входу з правого була шафа з журналами. Їй в очі кинувся журнал, на якому був зображений собор у вечірньому мариві. В ньому всередині світилось світло. Невелика тінь відбивалась у річці. Великими літерами виднілась видруківка: "Венеція- місто мостів". Картинка заінтригувала, а руки потягнулись взяти з полички. Очі швидко мандрували старенькими газетними сторінками. Після прочитання серце линуло у це місто. "Хотілось відчути запах води, покататись у човниках. Вдягнути довгу пишну сукню, яка буде розвиватись навіть з маленьким поривом вітру. Щоб вона стояла, а Діма веслував."- думалось дівчині. 

Та раптом вона повернулась до книги. Та згадавши, що ще трохи і потрібно буде сходити вниз. Її знову поманило крісло, теплий пледик і книга. Книжечка трохи товста, але напевне, її можна буде взяти ж собою на низ. Але поки що вона умощувалась зручно у кріслі і продовжувала вчитуватись у текст. 
Тим часом наш головний герой байдикував. Йому було нудно. Ту веселість, яка була до цього дня, хтось забрав.  Можливо, та чорноволоса, яка вкрала серце. Але воно їй належитме до кінця життя.  Час дивися довго. Дмитро глянув на годинник. Була 10 вечора. Дівчина спізнювалася. Потрібно йти спати. Він пішов на другий поверх. Його руки торкнулися дверної ручки. Вони опустили її додолу, а потім відпустили. Двері відчинилися, а очі побачили гарно освітлений зал. Хоч і люстра була невелика, але було освітлено усю кімнатку. Довгий стіл, багато книг, а в кінці кімнатки крісло гойдалка. На ньому, відкинувшись на спинку, спала дівчина. Хлопцю так сподобалась, як вона солодко спала. Серце калатало від щастя. На її коліна лежала книга. Потрібно було повертатись. В іншому випадку їм додадуть ще один день. Не хотячи порушувати сон цієї красуні, Дмитро вирішив перенести її вниз. Він легенько підніс на руки. Потім подумав, що книгу ще треба взяти, і підхопив у руки ще й її. Легенько крокуючи сходами, хлопець думав, щоб не впасти. Дівчина була легенька, мов пір'їнка. Хто б знав, що це так легко. Він вправно відчиняв двері, і з гордістю ніс Віту. Легкими рухами поклав на ліжко, а потім вирішив піти умитись. Повернувшись з ванної, його здивувала картина. Вона лежала, розклавшись на ціле ліжко.  І як так вона змогла зайняти стільки вільного простору за такий короткий час. А може вона не спить. Хоча, йому не хотілось порушувати це мирне обличчя. Він легенько відсунув її, а потім ліг біля неї. Та не пройшло 15 хвилин, як дівоча рука потягнулась до шиї молодика. Обхопила ніжними руками. 
- Капець, - пробурмотів хлопець. 
Так і заснули.