Люмрік

Люмрік та хмарки

Люмрік дивився собі під ноги, а Габа лаялася. Вона шумно кашляла і голосно кричала: «На хмаринки дивись, на хмарки !!!». А Люмрік ну ніяк не міг дивитися на хмаринки. Мама взула його сьогодні в зовсім новенькі сандалі з трояндових пелюсток, а вранці йшов дощ, і Люмрік страшно боявся їх намочити, або, що зовсім жахливо, забруднити.

Габа була старою. Коли вона лаялася, з неї сипався якісь пил і шматочки смоли, а лаялася вона часто. Лаялася і кашляла. Але її все одно любили. Тому, що вона вчила знаходити Шляхи!

Біля кущів сиділа Солька і чекала своєї черги, щоб вчитися. Звичайно, вона завжди босоніж гуляє, у неї мама - най-най, а вдома є мокрениші. Ось і зараз Солька дістала з кишені мокрениша, затиснула в долоньках і стала йому щось шепотіти...

- Вгору гляди! Вгору, машкалику !, - здалеку пихкала Габа!

- Тут бруд! - ледь чутно прошепотів Люмрік. Але Габа якимось дивом все-таки почула, зовсім закашлялась, а потім за якусь частку секунди вже опинилася біля нього. Спочатку вона нависла своєю великою тушею, так що малюк весь виявився обсипаний пахучими лусочками, потім здулася і подивилася йому прямо в очі.

- Бруууд ?!

- Угу ...

- Брууууд? !!! - ще раз перепитала Габа ?!

Люмрік зовсім втиснув голову в плечі і перестав дихати.

- Поки ти бачиш навколо себе бруд, ти не бачиш неба. Поки ти думаєш про бруд, ти помічаєш тільки бруд! Забудь про бруд. Забудь про калюжі. Забудь про землю. Думай вгору!!!

Від Габи пахло пряниками і димом ... Люмрік відвертав очі, але запах від цього ставав ще сильнішим.

- Хмарки! Розумієш? Тобі потрібні хмарки! Усе! Іди!

Люмрік не розумів. Він раптово побачив, як мокрениш, затиснутий у Солькі в долонях випустив малесеньку Бульку, і та повільно-повільно злетіла над Солькіной головою і дзвінко луснула. Солька радісно засміялася і знову почала шепотіти.

- Іди! - пробубоніла Габа і підштовхнула його в спину.

Друга кулька мокрениша вийшла величезна, різнокольорова, вона злітала все вище і вище, а зачарований Люмрік йшов, забувши про калюжі і бруд, і не міг відірвати погляд. Він навіть задер голову, щоб не упустити кулю з уваги. А різнобарвна кулька все піднімалась і піднімалась. Вона була вже біля самих хмар, коли Солька злякано закричала: «Люмрік, бруд!»

Ще не розуміючи, що йому кричать, Люмрік подивився вниз і зрозумів, що він йде НАД брудом. Він ширяє!!! Він крокує над калюжами! І піднімається все вище і вище, як за секунду до цього кулька.

- Вийшло! - прошепотіла внизу зелена Габа. І потім довго-довго кашляла, хапаючись за груди...

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше