Ілюзія шлюбу

Глава 8. Зміни в планах або Як поділити ковдру;)

— Бачу я багато всього пропустила, — подібно громовиці, пролунав дзвінкий жіночий голос. Чи точніше для мене він був настільки несподіваним, як грім серед ясного неба. Якби Фелікс не підштовхнув мене у будинок, так і стояла б на сходах, дозволяючи косим краплям дощу омивати мої ноги, й вражено дивилась би на жінку, що стояла навпроти.

Вона була розкішною. На вигляд мала не більше сорока і трималася з королівською величчю. Висока, струнка, світловолоса з модною зачіскою каре. Її риси обличчя виразні, чіткі, ясні: пухкі вуста у формі метелика, рівний ніс, глибокі зелені очі, обрамлені густими закрученими віями. Макіяж лише підкреслює красу, не псує її. Постать незнайомка мала горду, поводилася розкуто, як та, хто впевнена в собі і знає собі ціну.

Одягнена в літню сукню сріблистого кольору з навіть на вигляд дорогої тканини довжиною трохи нижче коліна з досить помітним декольте та високою розпіркою. Взута в сірі лаковані туфлі на підборах. На руках — золоті браслети, на шиї — ланцюжок, на вухах — довгі сережки.

Це могла бути лише одна людина. Олександра Пилипівна Громова. Мати Фелікса і Ярослава.

До повного щастя!

Так і стояла б на місці, немов приклеєна, блимаючи очима, але мій чоловік поспішив підтвердити здогадки.

— Мамо... Ти без попередження, — не надто приязно, а радше досить прохолодно мовив бізнесмен, однак до матері все ж наблизився, сухо поцілувавши її щоку.

— А я мала попередити перед приїздом додому? — вигнувши брову, вразилася жінка. А мені згадалося, що брати говорили про неньку. Вона не в курсі про фіктивність шлюбу, отже гра триватиме ще й вдома? Знущання? Чомусь вони не довіряють їй. Певно, не даремно. Та й Марія Іванівна попереджала про неї... Вічно, щоб не добре.

— Ми б зустріли тебе в аеропорті, — рівним голосом промовив Фелікс і таки звернув на мене свою увагу. — Дозвольте вас познайомити, пані. Це Віталіна — моя дружина, — владно обійнявши мене за талію, впевнено викарбував чоловік. — Віталіно, це моя мама. Гадаю, життя моє, тобі краще також називати її мамою.

Як і обіцяла економка, господиня котеджу найперше просканувала мене відверто пильним прискіпливим поглядом, так схожим на той, яким вивчав мене напередодні її син. Одразу видно в кого Громов-старший вдався, а от Ярик явно схожий на батька. Кажуть, Борис був доброю людиною.

— Дуже приємно познайомитися, матусю, — усміхнувшись на всі зуби, я звільнилася з обіймів Фелікса і наблизилася до свекрушеньки з явним бажанням її обійняти. Ну, мама ж... Але вона не горіла жагою здобувати собі ще й доньку. Певно, їй синів вистачало.

— Гадаю, Віталіні буде зручніше називати мене Олександрою Пилипівною... — проторохтіла жінка, випереджаючи мій порив і простягаючи мені руку. З гордістю потиснула її, мимоволі згадуючи, що знаю про цю леді. Вся юність її минула на подіумі, потім вийшла заміж і стала світською левицею, ніколи нічим не займалася, окрім відвідування концертів, вечірок і салонів краси... Ну, так я чула. Навряд, ми знайдемо багато спільного...

— І мені дуже приємно. Однак, було б приємніше, якби я дізналася наперед, а не після того, як ви одружилися. Я навіть ображена і розгублена... — пролепетала пані, хоч ні ображеною, ні розгубленою не здавалася. Радше грала таку роль, однак свої справжні почуття та емоції глибоко ховала під тисячею замків. Я не знайшла відповідь, бо вона, як мати, у своєму праві. Якби я моїй мамі не розповіла про власне весілля, вона б, певно, довіку ображалася б, так і не пробачивши. Однак, Олександра Пилипівна не проявила до мене невдоволення тим, що вкрала її сина. Лише приязно всміхнулася, в душі продовжуючи відноситися з насторогою, і, більше не чекаючи відповіді, люб'язно звернулася до свого первістка:

— Феліксе, я могла б поговорити з тобою наодинці?

— Ходімо, — широким жестом руки вказавши на залу, бізнесмен повернувся до мене, легко поцілував у кутик вуст і кинув, перш ніж впевнено покинути хол: — Йди в нашу кімнату, кохана. Ти маєш відпочити...

— Мамо! Який прекрасний сюрприз! — тієї ж миті пролунав за моєю спиною дзвінкий та веселий голос Ярика й то так несподівано, що я знову мимоволі підстрибнула. Минувши мене, Громов-2 швидко настиг свою неньку, щоб гаряче її обійняти. Олександра Пилипівна засміялася, розквітнувши ніжністю, коли пригорнула молодшенького. Я навіть замилувалася ними!

— Вам треба поговорити. Піду перевдягнуся, — тактовно залишивши матір і брата, Ярик легко кивнув мені мімікою, щоб йшла з ним, і поспішно покинув хол.

— Ти повинна негайно забрати всі свої речі в кімнату твого чоловіка. Мама не повинна дізнатися правду, — прошепотів він і ледь не бігом кинувся в мою спальню. Я — слідом.

— Але чому? — спішно збираючи одяг у валізи, дозволила собі запитання.

— Розумієш... Вона хороша, але... Не зрозуміла б. Не втримала б це у секреті. Повір: краще, щоб вона не знала. До того ж у неї нав'язлива ідея одружити Фелікса, йому ж уже тридцять. Буде дивно, якщо вона продовжить знайомити його з дівчатами при живій дружині. А вона може... Так що хай вірить у ваше кохання і пристрасть, так усім буде легше... — пояснив Ярик, з усіх сил допомагаючи мені пакувати все особисте. Потім, дрібними перебіжками, ми перенесли все в спальню Громова, де я досі навіть не бувала. Скинувши на широченне ліжко дві валізи і все те, що ми в них навіть не намагалися скласти, а принесли просто на оберемку, друг юності мені усміхнувся і тихо покинув кімнату. Я ж залишилася розглядатися...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше