Розділ 22. Переговори

Коли емоції стихли, Ханна розподілила всіх, хто прибув по кімнатах. Ві з Джо відправила до Ненсі, яка після її переїзду до сімейної кімнати, сумувала одна, а близнючок поселила до двох молоденьких дівчат. Ми ж з Ієном поки що залишилися в кабінеті Грейс, вона хотіла з нами поговорити.

— Як тобі це вдалося, Міллі? — Грейс все ще не могла впоратися із хвилюванням і важко дихала. — Де ти знайшла Джима?

— Взагалі його знайшла моя сестра. Я лише привела його до вас.

— Я був поряд із містечком Форт-Найт в основному. Еббі там, — Джеймс сам заговорив. — Ті дівчатка, близнючки, що прийшли зі мною, знали її.

— Ти бачив Еббі? — голос Грейс затремтів. Здавалося, ще секунда і вона розридається, але Грейс зробила пару глибоких вдихів і взяла себе в руки. — Ти спілкувався з нею? Як вона?

— Я тільки бачив її. Не спілкувався. Їй же промили мізки і вона не пам'ятає нас, — Джеймс потер долонями обличчя, збираючись з думками, і продовжив. — У неї хороші прийомні батьки, але трохи дивна старша сестра з психічними відхиленнями. Я бачив цю сестру днями у поселенні. Вона знає, що Еббі їй не рідна, але теж приховує правду. Я попросив її розповісти Еббі про її справжніх батьків, але не впевнений, що вона виконає обіцянку. Занадто вона нестабільна.

— Я ж здобула для Марлен ліки, — я влізла в їхню розмову. — Якщо вони допоможуть, вона стане психічно здоровою і може нам допомогти. Мені здається, Марлен хороша людина, як і Гейл, її хлопець.

— Сподіватимемося. Добре було б мати спільників у Форт-Найті.

— Там мешкає родина мого дядька. Вони проти прогресистів, але вимушено з ними працюють. Думаю, вони б погодилися співпрацювати, якщо буде потрібно, як і мій тато.

— Я дивлюся, ти вже багатьох рідних знайшла? — Грейс мені посміхнулася. Так незвично було бачити на її обличчі щасливу посмішку, без тіні смутку та втоми. Вона навіть помолодшала, її очі так і світилися радістю.

— Майже всіх. Навіть хлопця знайшла, — я кивнула на Ієна. — Він виявився реальною людиною.

— І який із того списку він? Той, що старший, але інші дані збігалися?

— Саме так. З віком я вигадала просто. Тепер лишилося тільки знайти маму. Навіть бабуся виявилася живою. І дідусь, якого ми поховали ще до війни.

Грейс подивилася на мене запитливо. Я розповіла їй все: де і як знайшла Ієна та своїх рідних, про таємниці, які наша сім'я приховувала, і, звичайно ж, про наші майбутні переговори з прогресистами.

— У вас амбіційні плани, — зауважила Грейс, коли я перестала їй все розповідати. — Не думаю, що прогресисти так просто вам поступляться.

Роки безплідних пошуків зробили Грейс песимісткою. Навіть чоловік, який повернувся, і знання про те, де живе дочка, не змогли зробити її трішки оптимістичнішою. Так, вона виглядала щасливою, але Грейс занадто довго жила з розпачем у серці, щоб тепер легко впустити в нього надію. Їй потрібен був час та докази. Я розуміла. Коли-небудь я прийду до неї знову і скажу, що вона і жителі громади можуть вільно виходити за стіни і будувати собі будинки. Не треба буде боятися прогресистів і ховатися за високим парканом. Ось тоді Грейс видихне спокійно та впустить у своє серце надію.

— Ми маємо спробувати. Інакше навіщо жити? — Ієн підвівся з дивана. — Гаразд, не заважатимемо вам. Де нам можна перепочити?

— Запитайте у Ханни. Вона знайде вільну кімнату.

Ми залишили Грейс і Джеймса самих і пішли на пошуки Ханни. Вона знайшлась у кімнаті Ненсі, як я і припускала. Моя сестра розповідала про свої пригоди після пробудження. Довелося перервати її, щоб Ханна знайшла нам кімнату. Ми якраз встигли розміститися до вечері.

Зайшовши в їдальню, я спочатку привітала Нору і знайшла очима Сандру. Вона сиділа разом із чоловіком за великим столом і я потягла своїх до неї.

— Сандро! — я так голосно покликала її, що вона мало не підскочила від несподіванки. — Я Ієна знайшла! І сестру! А ще бабусю та тата.

— Це ж треба! — Сандра розпливлася у широкій усмішці. Вона, як і інші, була рада моєму поверненню.

— Але найголовніше… — я зробила драматичну паузу, інтригуючи її.

— Що? — Сандра нетерпляче постукала виделкою по столу.

— Я знайшла чоловіка Грейс! — я була дуже горда собою. Нехай у Пойнт-Хейвен його і привела Джо, але вона не знала, чий він чоловік.

— Оце ти даєш! — Сандра від подиву навіть виделку на підлогу випустила.

Я сіла з нею поряд і, поки вечеряла, розповіла про все, що зі мною сталося з того часу, як я покинула громаду. Сандра була дуже рада, що я знайшла своїх рідних і що тепер я не потребую психотерапії.

Ми вирішили трохи відпочити в громаді та не поспішали повертатися назад. Я встигла наговоритися з Ханною та Сандрою, показати Ієну, де я провела перший місяць життя після пробудження. Ієну дуже сподобалося, як організована громада, він оцінив роботу Грейс на відмінно.

Ми пробули близько тижня в Колдвіллі — Грейс із Ханною не хотіли нас відпускати. Але нам треба було підготуватись до переговорів. Ієн сказав, що незважаючи на те, що переговори заявлені як мирні, необхідно розставити своїх людей зі зброєю у непомітних місцях. Будь-що може статися, ризикувати не варто.

12 червня ми поїхали на базу Гарланда, щоб узгодити наш план і опрацювати всі деталі. Вдома залишилися лише Калеб та Сейдж із Міртл. Ієн із Гарландом цілими днями просиджували в кабінеті, продумуючи промову для переговорів. Ми повинні бути переконливими, щоб отримати бажане.

15 червня ми поїхали до Пойнт-Хейвена. Довелося їхати двічі, бо вся наша група в машину не поміщалася. Крім Гарланда, з його команди на переговори поїхали ще два головні бунтівники і два охоронці. Всім п'ятьом ватажкам їхати було необачно. У разі загибелі лідерів організація бунтівників розвалилася б.

До початку переговорів нам потрібно було оглянути територію таверни та знайти приховані місця для бійців. Навряд чи прогресисти прийдуть без військових, отже, і нам треба бути напоготові. Звичайно, в самій таверні ми сидітимемо без зброї, але навколо нас обидві сторони будуть озброєні. Ми поки що не могли довіряти один одному.