8 глава

*Даня

Атракціони знаходилися неподалік від будинку Агати. Ми прибули туди через декілька хвилин. По дорозі я милувався симпатичним личком Агати. Вона така красива й беззахисна, неначе маленька дитина.

Коли ми прийшли в парк атракціонів, я розв'язав стрічку на її очах. На вустах Агати засяяла посмішка. Їй справді сподобався мій сюрприз.

Мій друг Нік працював тут. Я вже давно його не бачив. Ми знайомі ще зі школи. Просиділи за одною партою 11 років, але після випуску зі школи ми рідко бачились, бо хлопець жив тут у Львові, а я в Києві.

У Львові я опинився на прохання батька. Я мав доставити сюди деякі важливі документи, які пов'язані з його роботою. Чесно кажучи, то я дуже радів, що він відправив мене сюди, бо мені дуже хотілося втекти з шумної столиці.

Ми з Агатою стояли в черзі за квитками й тут до нас підбіг мій друг. Він був дуже здивований мене тут бачити.

— Даня, це ти? — Він з цікавістю дивився на мене, неначе не міг повірити, що це справді я, а не плід його фантазії.

— Це я, Ніку. — Я підійшов ближче й міцно обійняв його. Одразу відмітив, що від останньої нашої зустрічі Нік сильно змужнів. — А це Агата. Ми прийшли покататись. Агато, знайомся це мій друг — Нік. Ми знайомі ще зі школи.

— Дуже приємно познайомитися, — з посмішкою на вустах промовила Агата й після цього подала руку Ніку.

ЇЇ усмішка зачаровувала мене і я не міг відвести погляду від її вуст. Нік відволік мене від мого споглядання. 

— Агато, я дуже вибачаюсь, але я вкраду твого компаньйона на хвилиночку. Ми так давно не бачились.

— Гаразд, — відповіла вона.

Даня та Нік відійшли, а Агата тим часом залишилась чекати в черзі за квитками.

— Даня, я дуже радий тебе бачити. Стільки часу минуло від нашої останньої зустрічі! Ти зовсім не змінився. Як ти опинився у Львові та ще й в парку атракціонів?

— Це довга історія, — промовив Даня, а потім з усмішкою глянув на Агату. — Маю тут деякі справи. Батько доручив мені передати папери. Можливо я затримаюсь ще на переговори з новими інвесторами. Ти як тут? 

— Та в мене нічого нового. Працюю тут, нещодавно купив квартиру й з'їхав від батьків. А ти на довго у Львові?

— Я ще не знаю. Зустріч з інвесторами через тиждень... Як там Яна? — вирішив перевести тему розмови я. 

— Ми далі зустрічаємось. У неї все добре, а ти я бачу часу не гаяв і теж знайшов собі дівчину?! Ти завжди був такий. 

— Ні. Агата не моя дівчина. Ми сьогодні лише познайомилися.

— Невже ти просто побачив якусь незнайомку й потягнув її в парк атракціонів? 

— Так і було. Ми познайомились у кафе.

— Думаю, ця краля тобі не під силу й саме тому ви тут зараз. Я ж добре тебе знаю, Даню.

— Ти не правий. — Я не був налаштований говорити про Агату. 

— В неї запальний характер. Агата не схожа на легкодоступну дівчинку, якій потрібна розвага на одну ніч, тому можеш забути про неї.

— Так ось якої ти про мене думки. Можу посперечатися, що вона закохається в мене по самі вуха й стане моєю.

— А програти не боїшся?

— Ні. Це тобі варто боятися, бо я переможу.

— Не будь таким самовпевненим. На що сперечаємось?

— 1000€ тебе влаштує?

— Так, але потрібно встановити точний термін. Місяць? — запропонував Нік.

— Я згоден.

Хлопці потиснули один одному руки й уклали парі. Вони обернулись і побачили, як Агата залипла в телефоні. В руках у неї були квитки. Нік сказав, що йому потрібно працювати й пішов, а Даня попрямував до Ніки.

— Куди підемо? — з усмішкою запитав Даня.

— Давай на оглядове колесо. З нього видно все місто.

— Я "за".