34 глава

*Агата 
Я не вірю своїм очам .Я була в одній аудиторії з цим хлопцем .Як таке могло статись ?Як ми можемо разом навчатись ?Він що буде мене до кінця життя переслідувати ?Мені стало страшно ,колінки дрижали .Я дивилась в його очі і згадувала все ,що нас пов'язувало .Той поцілунок з Алісою ,я бачила його перед своїми очима .Знову і знову я ніби переживала все це .Від кожного його погляду все ставало ще болячіше .Ох як важко мені бути поруч з ним ,він оппікав мене своїм поглядом .Я вийшла з аудиторії одна з перших і відразу вибігла у двір .Мені ніби повітря свіжого бракувало .Ох якби мені це примарилось і я б більше його ніколи не побачила .Моє серце не витримає цього болю і страждань .Але сльози тут не поможуть.Між нами все скінчено ,він вже давно забув про мене і я його забуду .Ми просто одногрупники і крапка .Після цього я опанувала себе і разом з всіма пішла на дискотеку .Я познайомилась там з одною одногрупницею.Її звали Ніка .Дуже мила дівчина з сірими очима і коротким білим волоссям .Виявляється ми ще й в одному під'їзді живемо.Ми говорили з нею і пили коктейль але раптом я відчула на своєму лікті знайому руку .Ох ...Це був Даня .Що ж він хоче від мене ? Я сказала ,що не хочу з ним говорити але йому було байдуже на мої слова .Він потягнув мене кудись за руку .Я пробувала вивільнитись і втекти від нього але це було марно .Він не хотів мене відпускати .Ми ввійшли в одну пусту аудиторію і він закрив за нами двері .Щось мені трошки лячно .Чую наша розмова буде важка .Просто не проявляй ніяких емоцій ...Фух...Ви просто одногрупники і між вами вже нічого немає .
—Відпуси мене ,я не маю про що з тобою говорити . 
—Ні нам є про що поговорити .Що ти тут робиш ?
Що це за питання ?Що я ще можу робити в університеті ?Таке враження ,що я за ним шпіоню.
—Навчаюсь ,як і ти .Все я відповіла на твоє запитання ?
Ну все хватить з нього відповідей .Пора втікати звідси .Я пробувала втекти від нього але він прижав мене до стінки і дивився прямо в очі .Навіщо він дивиться на мене ?Невже не розуміє ,що кожен його погляд для мене це нестерпний біль.Він був настільки близько до мене але і одночасно настільки далеко .Ми були вже не ті ,що рік тому .Ох...А все ж могло бути добре .Але ти сам усе знищив .Знищив все ,що я так любила і в що так щиро вірила .Ти знищив довіру ,яка була між нами .Тоді ти давав мені руку і я йшла за тобою ,довіряла тобі а ти в один момент відпустив мою руку і кинув нас на призволяще .Кинув мене в пропасть ,з якої я не можу вибратись .Тоді ти втратив мене , тим поцілунком ти втратив мене і вже ніколи не повернеш ...
—Агато ,що буде далі ?
А що може бути далі ?Нас більше немає ,є тільки Даня і Агата —одногрупники.Дві особи ,які вчаться в одному університеті .
—Нічого не буде далі .Все що було ,те залишиться в минулому.Тепер ми просто одногрупники .
—Кажеш все в минулому .
Він підняв мою руку догори. На ній  був той самий браслет .Я опустила свій погляд на руку Дані .В нього була друга частина .Я зберегла свій заради пам'яті в ті щасливі моменти ,а навіщо зробив це ти ?Навіщо ,той хто поспорив на мої почуття і грався з ними зберіг браслет ,який був символом нашого щастя і кохання ?Невже він щось для нього означав ,що беріг його до сьогодні ?Та навіть це не змінить того болю ,який причинив мені Даня .Все в минулому ,все скінчено .Я не зможу ще раз пережити цей біль.Почуття вже брали гору наді мною .
—Даня не роби мені знову боляче .
Сльози котились з моїх очей і я бігла чимдуж .Хотіла втекти від всього цього .Вертатись на вечірку вся в сльозах і без настрою не було сенсу ,тому я пішла в парк .Хотіла зібратись з думками і відволіктись .Я присіла на лавочку і просто спостерігала за життям ,яке вирувало навколо мене .Навпроти на лавочці сиділи дідусь і бабуся .Їм було десь 80 років .Вони були такі милі ,усміхались один одному і тримали один одного за руку .Вони були такі щасливі ,а моє серце терзав біль.Я знову почала плакати .
—Дочко ,чому ти така сумна ?-запитав дідусь 
—Один хлопець зробив мені боляче ,а я не можу його забути .
—Якщо не можеш забути ,то й серце ніколи не забуде його .Можливо все можна виправити .На кожен біль є свої ліки ,дочко .
—Ці рани не залікуються вже ,дідусю .
—Я теж так думав ,думав ,що в один момент згорю від болю ,але доля все змінила .Ми з моєю дружиною теж були такими .Одного разу я зробив їй ненароком боляче .Але все виявилось дурною помилкою і ми зрозуміли це і пробачили один одного .Стосунки —це не тільки романтичні побачення ,це і важка праця .Ми можемо зруйнувати все в один момент але виправити дуже важко .Треба навчитись пробачати один одного .Я й зараз життя не уявляю без неї .Якби ми тоді не помирились і все б було по іншому .Якби жаліли про скоєне і нічого не виправили ,можливо б тоді й  ніколи щасливими не були .А так ми прожили разом 50 років щасливо і жодного дня я не жалію ,що тоді прийшов і вибачився .Ми поговорили і все стало на свої місця .
Вони обнялись ,обоє такі щасливі люди .
Я теж усміхнулась коли побачила їхнє щастя .Можливо ще не все втрачено ?
Надворі похолодало і я пішла додому .
Ранок наступного дня .
Я прокинулась рано .Умилась ,поснідала панкейками з чаєм і пішла збиратись .Одягнула білу футболку ,чорні джинси і джинсовку .Також накрутила волосся і взяла прозорі окуляри .Намалювала тільки брови і вії .Універ знаходився недалеко від мого будинку ,тому я перейшлась пішки і вже за 10 хвилин була на місці .До початку пари було ще десять хвилин і я вирішила посидіти в Інстаграмі .Одне мене дуже цікавило. Я зайшла на сторінку Дані .Як завжди  красиві чорно-білі фото .Я погортала стрічку до низу і побачила знайоме фото. Що ж було на цьому фото запитаєте ви ?Ми зробили це фото на його день народження .Наші руки на ній були сплетені разом ,на них бути ті самі браслети і в руках були кульки .Це фото було на фоні палаючого ,красивого неба .Як я любила це фото .Дані воно теж сподобалось і сказав ,що обов'язково опублікує його .Це було особливе фото ,воно єдине в його профілі було кольоровим. А під ним були написані такі важливі для мене слова ...
"Я нарешті став частиною однієї казки .Одного хлопця дуже ранили і він після цього боявся довіряти людям ,боявся ,що йому знову зроблять боляче і тому більше нікому не довіряв .Але одного разу цей сумний хлопець зустрів одну дивну дівчинку з голубими очима і золотим волоссям .Вона змінила все його життя .Вона знову повернула світло в його життя , його серце наповнилось любов'ю і добром ,цей хлопець знову став усміхатись .Тепер цей хлопець завжди буде щасливим і разом з тією дівчиною буде любити і радіти життю ...
Дякую ,що допомогла повірити в казку ,дякую ,що зробила мене найщасливішим хлопцем на цій планеті .Я ніколи не відпущу твою руку і не дам впасти жодній твоїй сльозинці "
Я читала ті слова і знову згадувала той хороший день. Цікаво чому він не видалив пост ?Чому якщо це все було обманом то залишив ці слова ?
Я не розуміла цього але була рада ,що могла ще раз прочитати їх і згадати все добре ,що між нами було .
Хвилини минали одна за другою ,а Дані ще не було .Вже і викладач зайшов у аудиторію .Ну нічого .Це не я маю за нього переживати .
За 5 хвилин і Даня ввійшов в аудиторію .
—Вибачте за запізнення , в мене просто байк зломався. 
—Запізнитись в перший ж навчальний день ,ну нічого сідайте вже ,але надіюсь це було вперше і востаннє .
Він мовчки кивнув і ...Як ви думаєте біля кого він сів ?Звісно ,що біля мене .Ніби більше місць не було ?Ну добре ,він мій одногрупник ,нехай сидить де хоче ,я ж не буду на нього через це кричати. Він мовчки сидів всю пару і уважно слухав викладача .Йому й справді було цікаво , він любив хімію ,як і я .