Сам-на-сам

Прокинувшись вранці від якогось гамору за межами намету, я, хоч і спросоння, одразу почав прислухатися до нього, шукаючи джерело звуку. За хвилю, коли мій мозок остаточно прокинувся, я почув знайомі голоси. Лізз і Піт знову розмовляли. І знову сам-на-сам.

— Навіщо ти це зробив? Здається, я тобі чітко дала зрозуміти, що не хочу від тебе ніяких жестів уваги. Чого ти хочеш від мене? – емоційно мовила Лізз.

— А що в цьому такого? Може, я захотів потурбуватися про те, щоб ти не змерзла вночі, просто як… як друг, – відповів Піт.

— Ти вчора мені сказав, що не віриш у дружбу між хлопцем і дівчиною, тож, як я маю реагувати на це? Зробити вигляд, що нічого не було? Що ти нічого не робив?

— Це всього лише кофта. Не сприймай так критично, – сказав Піт.

Тільки зараз я, здається, почав розуміти, про що йде мова у їхньому діалозі. Я протер заспані очі й поглянув туди, де я вчора залишив свою кофту, перед тим, як прикинутися сплячим. О, ні! Кофта недоторканно лежала у тому самому місці, куди я її вчора поклав. Тепер все стало на свої місця. Вчора вночі, коли я вирішив вкрити Лізз своєю (як я думав) кофтою, у темряві я ненавмисно переплутав її з Пітовою кофтою, тож вранці Лізз подумала, що її вкрив Піт… Дідько! Мій жест уваги до Лізз залишився непоміченим! І це все сталося через Піта… Коли він вже піде звідси?!

— Може, я дійсно нічого такого й не мав на увазі, а ти просто не так зрозуміла… – продовжував Піт, присвоївши мої «заслуги» собі. Чортів брехун!

— Може? Тобто, ти й сам не впевнений у своїх вчинках? – Лізз на хвилю замовкла, а потім продовжила. — Чому не можеш просто зізнатися, що ти зробив це з якоюсь метою?

— А який у цьому сенс? Зізнаюся я і що? Це все одно нічого не змінить. Ти не перестанеш мене ненавидіти.

— Ти маєш раціюю Це абсолютно нічого не змінить, бо мені байдуже, що ти мав на увазі цим вчинком. Але я не ненавиджу тебе. Я просто розчарована, ось і все.

— І як я можу це виправити? – запитав Піт.

— Ніяк, – я почув, як у Лізз задзвонив телефон. — Але ти можеш зробити добру справу – піти звідси і не псувати мені настрій. Мені треба відійти й поговорити, але коли я повернусь, я хочу, щоб тебе вже не було тут. Сподіваюсь, що ти все зрозумів.

Виходить, що я сам переплутав кофти, і що це не Піт на зло мені вкрив Лізз своєю кофтою замість моєї, побачивши, що я зробив так перший, бо моя кофта досі нерухомо залишалася лежати на тому ж самому місці, що й вчора вночі…

Піт нічого не відказав. Лізз відповіла на дзвінок, і було чути, як її голос стає все тихшим і тихшим. Напевно, вона відійшла, щоб спокійно поговорити по телефону.

Я виліз з намету й подивився навколо себе. Поруч з наметом нікого не було, однак Піт все ще був поблизу. Він сидів на березі озера спиною до мене, начебто і не збираючись йти, як йому сказала Лізз. Я попрямував до нього, щоб ткнути його носом у його брехню.

— Посунься, – сказав я йому, сівши поруч з ним на березі. Піт, звичайно, не посунувся.

— Ти диви, спляча красуня прокинулася! – саркастично відказав Піт. — Як тобі спалося, красуню?

— А ти, значить, чудовисько? – зухвало відповів я. — Однак, мені здається, що тобі краще би підійшло назвисько «Володар Брехні».

Піт подивився на мене, наче не розуміючи про що йде мова, тож я продовжив:

— Гарна ідея була вкрити Лізз своєю кофтою! Молодець!

— Вчись поки я… живий, – саркастично відповів Піт, тяжко ковтнувши, і мені здалося це дивним. — Що ти хотів сказати цим вчинком, я не розумію? Навіщо ти вкрив її моєю кофтою? Для чого?

— Не повіриш, але в темряві я просто переплутав твою кофту зі своєю, – відповів я.

— Чому ж ти тоді не вийшов і не пояснив усю ситуацію Елізабет? Вона би тобі повірила…

— Звичайно, я міг вийти і все пояснити, однак ви би тоді, ймовірно, припинили би сваритися, що зовсім не пішло би мені на користь. Тож, навіщо мені заважати вашій сварці? Ти ж мій конкурент, – пояснив я.

— Навіщо? Дивне питання. Хоча б для того, щоб відстояти свої інтереси, бо саме так вчиняють дорослі люди – висловлюють свою думку, а не мовчать. Однак, як я можу бути твоїм конкурентом, якщо вона мені жодного шансу не дає? – відповів Піт. Я розумів, що він у деякій мірі мав рацію, але це мене взагалі не заспокоювало.

— Однак, здається, у тебе був шанс. Приблизно рік тому, чи не так? – спитав я, даючи зрозуміти Пітові, що я дещо знаю про них з Лізз.

Піт здивовано подивився на мене. Напевно, він навіть і не здогадувався, що я можу знати якісь подробиці з їхнього спільного минулого.

— Виходить, ти все чув учора, – зробив висновок Піт.

— Не тільки чув. Дещо навіть бачив, – відповів я, натякаючи на Пітову спробу поцілувати Лізз.

— І що, ти все так і залишиш? Тебе все влаштовує? – запитав Піт, зрозумівши мій натяк.

— Ти про що?

— Ти дійсно не розумієш? Вчора я намагався поцілувати дівчину, яка тобі подобається, а сьогодні ти сидиш поруч зі мною і просто саркастично жартуєш, замість того, щоб, наприклад, влаштувати бійку й розбити мені обличчя?