Розділ 3. Життя піся смерті чи як почати все знову

Як тільки мене виписали з місцевої лікарні, мені потрібно було прийти в кабінет ректора. Виявляється цей чоловік це був ректор Дерек Уокер, Мелінда мені пояснила вроді як добратись до його кабінету, але я походу остаточно заблукала. Здається вона казала після бібліотеки праворуч і на 3 поверх, вот і бібліотека. Не встигла я минути бібліотеку як на мене хтось налетів, я ледве втрималась на ногах.
- Ей, - крикнула я, відштовхуючи від себе якогось хлопця. - можна обережніше?
- Вибачте, принцесо, - сказав з сарказмом і поклонився мені. - не зразу вас впізнав.
- Дуже смішно. - буркнула я. - Краще б дивився куди йдеш і не збивав людей.
Я вирішила шо діалог закінчено і направилась до сходів, та хлопець наздогнав мене прямо перед ними. 
- Як я можу загладити провину, принцесо? - запитав він, порівнявшись зі мною.
- Можеш провести мене до кабінету ректора? - вирішила скористатись ситуацією.
- Нема питань, - радісно погодився хлопець. - тільки що ти такого накоїла? 
- Померла? - швидше спитала ніж відповіла. - Жартую, просто провела заборонений ритуал.
- Нда… За таке і вигнати можуть. - задумався юнак. - Мене Алекс звати якшо шо.
Алекс… Сашу так кликала його сестра, вона якраз в Англії вчиться і їй так більше подобалось його ім’я.
- Ей, принцесо, - голос вивів мене з роздумів. - невже я не заслуговую знати твого імені?
- Пробач, я задумалась. - відповіла. - Я Ва… Я Амелія Річардс.
- Так вже краще, принцеса Амелія, - посміхнувся він. - ми вже прийшли.
І справді, ми стояли біля дверей, на яких висіла табличка «Ректор Дерек Уокер». Я вирішила подякувати Алексу за допомогу.
- Вважай, що я тебе пробачила, Алекс. - посміхнулась я.
- Тоді до зустрічі, принцесо. - він нахилився і поцілував мою руку. 
Я не встигла нічого сказати, як хлопець зник з поля зору. А мене чекала довга розмова з ректором. Тому я не втрачаючи час постукала в двері.
- Заходьте! - почула з того боку і відкрила двері.
Мене зустрів кабінет в темно коричневих тонах, видно його власник дуже любить цей колір, навпроти дверей стояв масивний дерев’яний стіл і три крісла, одне для господаря кабінету, два для відвідувачів. Був ще диван справа під стіною, але на нього я вирішила не сідати, тому зайняла місце навпроти ректора.
- Я радий, що ти повністю виздоровіла. - почав він. - Думаю тепер ми можемо перевірити твої магічні здібності. Тільки не хвилюйся, тобі здається, що зараз вирішується твоє майбутнє в певній мірі так воно і є, але якщо в тобі не виявиться магії, це не означає що ми викинемо тебе на вулицю. В тому, що ти тут винні ми, тому я дам тобі всі можливості щоб влаштувати тут своє життя.
- Д-дякую. - невпевнено відповіла. - Так що мені робити?
- Нічого складного, - ректор встав зі свого місця і підійшов до шафи позаду нього. - просто перевіримо твою магію за допомогою цього маленького предмету.
Він витягнув зі шкатулки невеликий шар розміром з яблуко або апельсин. Мені чомусь стало смішно, ніби я на якомусь спіретичному сеансі.
- Щось не так?  - поцікавився маг, сідаючи на своє крісло.
- Так, пробачте. - поспішно відповіла. - То що мені робити?
- Просто постав руку на шар і подумай про щось приємне. - наказав ректор.
Я послухалась і поставила руки на шар, навіть очі закрила, тільки про що думати. Колись приємним для мене був Саша, тепер я хочу його забути. Можливо студентські роки? Та ні, нічого такого. А якщо…
Літо, липень місяць, мені 5 років і батьки перший раз мене вивезли на море. Був дуже жаркий день, зранку ми покупались в морі, в обід грали з батьками в настільні ігри, а вечором коли стало прохолодно пішли в місто не морозиво. Тато ще загубив свою морозиво, ми з мамою сильно сміялись з його обідженого обличчя, як раптом моє морозиво впало і ми почали сміятись ще більше. Мама тоді сказала, що я мала копія тата. Деколи мені їх сильно не хватає.
- Достатньо. - Цей голос заставив мене вернутись зі спогадів і я відкрила очі щоб глянути на шар. Він світився яскраво, а коли погас я побачила ніби малий всесвіт всередині. Він виблискував чорним і фіолетовим і трошки голубим. 
- Дивовижно… - видихнула я. - тільки що це означає?
- Багато чого. - неоднозначно відповів ректор, він ніби переварював те, що побачив. - Магія в тобі є і досить рідкісна. Розумієш, в нашому світі рідко зустрічаються люди в яких декілька напрямків магії, напевно через те, що різна магія не може вжитися разом. В тобі ж три напрямки магії: чорний - некромантія, фіолетовий - бойова магія, голуба - магія життя, тобто цілителі. Таких людей як ти, я можу на пальцях порахувати.
- Це означає, що я буду вчитись в академії? - уточнила.
- Звичайно. - запевнив ректор. - Тобі потрібно вибрати один з трьох напрямків, який буде твоїм головним, інші ж два будуть факультативом.
Вибрати один з трьох, вроді нічого складного, але від цього залежить моє майбутнє. Некромантія - цікавий напрямок, але постійно бути з трупами таке собі заняття, плюс оцей противний професор Рей чи як його там, він ж мене воскресив, тому швидше всього він викладає некромантію. Значить цей напрямок точно відпадає. Цілителем я не сильно хочу бути, якісь базові знання ще так, але щоб кожен раз від мене залежало життя людини, а якщо не врятую, як потім рідним повідомляти?
Ні, це точно не для мене. Залишається бойовий, вміти себе захистити в чужому світі лишнім не буде, та й роботу в королівстві для бойового мага завжди легко знайти. Значить вирішено.
- Я вибираю бойовий. - впевнено сказала.
- Добре обдумала? - запитав ректор? 
- Добре.